Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

На запит ВАСУ Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини підготовлено Висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

У Висновку зазначено, що в цілому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» відповідає міжнародним стандартам. Водночас, наголошується, що заходи з реформування судової системи мають забезпечити розумний баланс між підзвітністю та незалежністю судді

ВИСНОВОК до проекту Закону України «Про медіацію» від 27.03.2015 реєстр. № 2480

 

Проектом Закону пропонується запровадити інститут медіації як один з механізмів позасудової процедури, що застосовується для швидкого та ефективного вирішення конфліктів і спорів.

Мета проекту Закону в цілому носить позитивний характер, але проаналізувавши його положення слід зазначити, що він потребує доопрацювання з огляду на таке.

 

1. Так, у проекті Закону вбачається суперечність змісту  його окремих положень між собою в частині, що стосуються застосування медіації при вирішенні адміністративних спорів.

Так, у частині першій статті 3 проекту Закону зазначено, що медіація може застосовуватися до будь-яких спорів, у тому числі щодо адміністративних.

Разом із цим статтею 12 проекту Закону, яка покликана врегульвувати застосування цього інституту у судових спорах, адміністративні суди не згадані взагалі.

Крім того, видається обмеженим визначення договору за результатами медіації як цивільного правочину (частина перша статті 11 проекту Закону).

Зведення відповідного договору виключно до цивільно-правового правочину виключає можливість укладення такого договору в інших правовідносинах, зокрема, в адміністративних. Разом із тим, вбачається, що автори законопроекту мають на меті поширення медіації і на інші, крім цивільних, правовідносини. Про це свідчить також і наміри авторів проекту Закону внести зміни до кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, пропонується доповнити положення статті 12 проекту Закону посиланнями на адміністративні суди.

Слід звернути увагу, що на окреме правове врегулювання заслуговує застосування інституту медіації в податкових спорах.

Видається за доцільним доповнити проект Закону окремою статтею, яка визначатиме, що особливості застосування медіації в податкових правовідносинах встановлюються Податковим кодексом України.

В свою чергу, Податковий кодекс України варто доповнити низкою норм, які регулюватимуть відповідні процедури та наслідки їх застосування.

При цьому варто врахувати таке.

Результатом застосування процедури медіації має бути податковий компроміс. Мається на увазі не той податковий компроміс, який передбачений Перехідними положеннями Податкового кодексу України. Йдеться про окремий постійно діючий інститут компромісного врегулювання спірних ситуацій, заснований на застосуванні процедури медіації.

Варто передбачити, що податковий компроміс може застосовуватися на стадіях адміністративного або судового оскарження. Доцільно передбачити також можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

На нашу думку, податковий компроміс – це досягнута в межах адміністративного чи судового оскарження, а так само в процесі стягнення податкового боргу та заснована на взаємних поступках домовленість між платником податків та податковим органом щодо змісту їх прав та/або обов’язків у галузі законодавства, яке контролюється фіскальними органами, зокрема, щодо остаточного розміру грошових зобов’язань платника податків (у тому числі з урахуванням штрафних санкцій), які були визначені платникові податків контролюючими органами відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Запропоноване визначення відображатиме сутність компромісу, яка полягає у взаємних поступках сторін одна одній, а також закріплюватиме можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

Основною сферою застосування податкового компромісу під час врегулювання спірних ситуацій між платниками податків та контролюючими органами повинні бути ситуації, коли наявних у сторін фактичних даних недостатньо для певних висновків щодо правомірності поведінки платника податку або контролюючого органу. Іншими словами, проблему можна врегулювати компромісним шляхом у тому разі, коли ані контролюючий орган, ані платник податків не в змозі надати достатніх та безспірних доказів, що підтверджують спірні фактичні обставини. В окремих випадках краще вважати, що поведінка платника податків була правомірною в обмін на його згоду сплатити до бюджету певну суму, ніж витрачати час на пошук доказів вчинення ним правопорушення. Аналогічно платнику податків, який діяв недостатньо розумно і обачно, і тому не в змозі зібрати докази на спростування доводів податкового органу, часом варто погодитися на певні платежі, ніж витрачатися на юридичні або аудиторські послуги в процесі судового оскарження.

Крім того, на нашу думку, податковий компроміс повинен бути не лише механізмом урегулювання розбіжностей щодо різного розуміння обставин , які визначають взаємні права та обов’язки платників податків та податкових органів.

Податковий компроміс може бути дієвим заходом для оптимізації податкового навантаження на платників податків із урахуванням їх фактичної платоспроможності та перспектив господарського розвитку. Зокрема, видається за можливим за рахунок податкового компромісу зменшувати обсяг податкових зобов’язань у тому разі, якщо певні платежі безспірно належить стягнути із платника податків, однак таке стягнення є недоцільним з огляду на те, що погіршення майнового становища платника податків призведе до припинення господарської діяльності, а отже до зменшення податкових надходжень у перспективі.

Як ми вважаємо, підставами для досягнення податкового компромісу можуть бути:

встановлення факту того, що наданих як платником податків, так і контролюючим органом доказів недостатньо для однозначних висновків щодо фактичних обставин, які визначають правомірність поведінки платника податків або контролюючого органу та підтверджують фактичний розмір грошових зобов’язань (обсяг податкових обов’язків), які належать до сплати (виконання) платником податків;

встановлення факту того, що вартості активів платника податків недостатньо для погашення грошових зобов’язань (податкового боргу), або якщо внаслідок виконання відповідних податкових обов’язків за незалежних від платника податків причин значно зменшиться розмір цих активів, що призведе в майбутньому до непогашення платником податків грошових зобов’язань у повному обсязі;

встановлення фактів щодо того, що запропонований податковий компроміс призведе до швидшого та/або більш повного погашення грошового зобов’язання порівняно із результатами, які можуть бути досягнуті внаслідок подальшої процедури адміністративного або судового оскарження чи погашення податкового боргу;

встановлення фактів, які засвідчують, що виконання податкового обов’язку у визначеному контролюючим органом розмірі (обсязі) призведе до втрати платоспроможності платником податків за одночасного подальшого зменшення поточних надходжень до бюджетів усіх рівнів, які сплачуються таким платником податків.

Для застосування процедури податкового компромісу достатньо наявності хоча би однієї з перелічених обставин.

Також варто врегулювати законодавчо наслідки досягнення згоди щодо податкового компромісу для юридичної долі податкових повідомлень-рішень (у разі винесення таких). Такі податкові повідомлення-рішення мають бути відкликаними. У разі направлення платникові податків податкових вимог до моменту укладення угоди щодо податкового компромісу, такі вимоги також варто вважати відкликаними.

Разом з цим потрібно передбачити внесення змін до податкового кодексу України, якими передбачити обов’язковість внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків медіатора у якості самозайнятої особи.

Крім того, потрібно передбачити, що строк позовної давності зупиняється на строк проведення медіації, та провадження по справі, що перебувала на розгляді у суді на період здійснення медіації зупиняється.

При цьому для медіації, яка ініціюється судом потрібно визначити чіткі строки проведення для уникнення затягування недобросовісною стороною судового розгляду.

Оскільки означене регулює процес розгляду справ у судах, необхідно внести відповідні зміни до процесуальних кодексів.

Не врегулювання цього питання на законодавчому рівні призведе до зволікання з виконанням договору про результати медіації.

2. Статтею 3 проекту Закону передбачається, що медіація може застосовуватися у будь-яких спорах, у тому числі, зокрема, в кримінальних провадженнях передбачених чинними законами України.

На нашу думку, медіація не може застосовуватися до тяжких та особливо тяжких злочинів. В даному контексті мова може йти про злочини середньої тяжкості, нетяжкі та злочини вчинені з необережності, що цілком відповідатиме принципу невідворотності покарання та гуманізації кримінального законодавства.

При цьому незважаючи на застосування процедури медіації для осіб, що вчинили злочин повинні зберігатись негативні кримінально – правові наслідки.

 3. Основним спірним положенням розглядуваного проекту, який викликатиме численні дискусії під час його обговорення та прийняття, є порядок визначення професійних медіаторів.

Відповідно до статті 13 проекту медіатором може бути будь-яка особа з вищою або професійно-технічною освітою та пройшла професійне навчання з медіації.

Такі критерії видаються надто широкими.

По-перше, викликає сумнів можливість набуття статусу професійних медіаторів для людей без вищої освіти. Адже діяльність медіатора передбачає необхідність особливого типу мислення, набуття якого фактично неможливе без ґрунтовного навчання, яке, в свою чергу, відбувається у вищих учбових закладах.

По-друге, видається недостатнім опрацювання питання спеціалізації медіаторів. Проект передбачає, що додаткові вимоги щодо набуття статусу медіатора можуть встановлюватися законами України, організаціями, що забезпечують проведення медіації, об’єднаннями медіаторів.

На наш погляд, така відсилочна норма робить законопроект неповним.

Варто передбачити окремі вимоги до спеціалізованих медіаторів у самому Законі.

Зокрема, варто передбачити спеціалізацію в галузі земельних, податкових, сімейних відносин, відносин у галузі інтелектуальної власності, конкурентних відносин. В усіх відповідних випадках варто встановити, що особливості застосування процедури медіації мають бути передбачені відповідними спеціальними нормативно-правовими актами.

Більше того, видається недоцільним існування «загальних», не спеціалізованих медіаторів, які можуть виконувати такі функції у будь-яких відносинах. Варто від самого початку варто встановити, що набуття статусу медіатора можливе щодо певного переліку відносин, які відображаються у відповідному сертифікаті медіатора. Медіацію в інших відносинах, крім зазначених у сертифікаті, медіатор здійснювати не повинен.

По-третє, недостатньо чіткою видається процедура набуття статусу професійного медіатора. Проект закону передбачає лише проходження професійного навчання за програмою, акредитованою об’єднаннями медіаторів. Проте незрозумілим є механізм державного контролю за такими програмами.

Натомість, на наш погляд, визначати програму у відповідних галузевих відносинах необхідно із обов’язковим залученням спеціалізованих вищих учбових закладів, а також державних органів, які здійснюють регулювання відповідних суспільних відносин.

Неможливо покладатися в цій галузі лише на невизначену кількість об’єднань медіаторів.

Подібна ситуація призведе до незастосування положень законопроекту в майбутньому, як це сталося із інститутом третейських судів, які не здобули належного авторитету в суспільстві.

Натомість, не викликає значних зауважень діяльність професійних оцінювачів, які сертифікуються державним органом. Варто врахувати цей досвід при підготовці проекту закону в частині встановлення процедури набуття статусу професійних медіаторів.

Побоюватися корупційної складової в цьому контексті не варто, оскільки залишається можливість застосування медіації без залучення професіоналів, тож ефективність діяльності останніх буде цілком залежати від них самих, зокрема, від їх неупередженості.

Водночас, державна сертифікація медіаторів надасть додаткового авторитету цій діяльності.

По-четверте, в проекті недостатньо врегульована діяльність суду як медіатора.

Варто передбачити, що на стадії підготовчого засідання, а за спільною заявою сторін – до ухвалення судового рішення по суті спору функції медіатора може виконувати суддя у справі, якщо про це є домовленість між сторонами, при чому як досягнута перед власне судовим засіданням, так і шляхом укладення відповідної угоди ще до виникнення судового спору.

При цьому проходження окремого навчання для судді в цьому разі не потрібно, оскільки необхідні знання судді можуть набувати у школі суддів під час проходження відповідних занять.

 4. Статтями 19, 23 проекту Закону передбачено, що об’єднання медіаторів ведуть реєстр медіаторів, а організації, що забезпечують проведення медіації, об’єднання медіаторів розробляють та контролюють виконання медіаторами добровільних кодексів поведінки. Виходячи з означеного медіатори у своїй діяльності непідконтрольні ні кому лише своїм об’єднанням та організаціям, які і проводять навчання, і перевіряють рівень професійного навчання медіаторів, і ведуть реєстр медіаторів, і здійснюють контроль за роботою медіаторів. Така ситуація створює передумови для корупційних явищ, тому у проекті Закону потрібно передбачити незалежний орган, який буде проводити реєстрацію медіаторів та здійснювати контроль за діяльністю медіаторів.

Крім того, у проекті Закону відсутні підстави для припинення діяльності медіатора.

5. Потрібно передбачити пільги щодо оплати послуг медіації для малозабезпечених верств населення, пенсіонерів та осіб, які мають спеціальний соціально-правовий статус або передбачити створення державних організації з проведення медіації.

Враховуючи вищенаведене, Вищий адміністративний суд України підтримує означений проект Закону за умови врахування означених зауважень та пропозицій.


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру