Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

На запит ВАСУ Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини підготовлено Висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

У Висновку зазначено, що в цілому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» відповідає міжнародним стандартам. Водночас, наголошується, що заходи з реформування судової системи мають забезпечити розумний баланс між підзвітністю та незалежністю судді

Висновок до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»

Верховна Рада України 02 червня 2016 року ухвалила Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон).

Цей Закон визначає нові правові та організаційні засади функціонування судової влади.

Водночас Закон частково не відповідає вимогам статей 1 і 8 Конституції України, згідно з якими Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності, про що неодноразово зазначав у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

1. Редакцією статті 17 Закону визначається нова система судоустрою України, яку складають місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою діють Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

Запропонованим Законом також ліквідується Верховний Суд України та утворюється Верховний Суд, роль якого значно посилюється в системі судоустрою та у складі якого діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд.

При цьому частиною п’ятою статті 125 ухваленого Верховною Радою України 02.06.2016 Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» передбачається, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Але Законом повністю проігноровано згадану статтю 125 ухваленого Верховною Радою України 02.06.2016 Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та рекомендації, які 23 жовтня           2015 року ухвалила Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), якими визнається існування адміністративних судів як автономної судової системи.

Очолювати вертикаль адміністративних судів повинен лише єдиний, не підпорядкований нікому Вищий адміністративний суд України, який забезпечить можливість реального захисту прав, свобод та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин та створить реальний, дієвий механізм забезпечення незалежності адміністративних судів від будь-якого політичного впливу і не бути касаційною інстанцією в будь-яких інших судових юрисдикціях та організаційно, юридично і процесуально володіти повною самостійністю та незалежністю. 

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у своїх рекомендаціях неодноразово вказувала, яким повинен бути  статус Вищого адміністративного суду України, який полягає у необхідності посилення процесуальної ролі Вищого адміністративного суду України, закріпленні за ним статусу єдиного касаційного, найвищого суду в автономній адміністративній судовій системі, як це є у багатьох європейських країнах.

9 листопада 1995 року Україна набула статусу держави-члена Ради Європи, що є, в першу чергу, зобов’язанням для держави дотримуватись визначених в документах Ради Європи норм та правил.

Взаємодія України з Венеціанською комісією є ефективною формою використання науково-експертного досвіду Ради Європи з метою приведення законодавства України у відповідність до стандартів європейського права. Хоча її рекомендації не носять обов’язкового характеру, між тим з огляду на ту роль, яку відграє цей поважний орган на міжнародній арені та на її загальновизнану репутацію, консультативні висновки Венеціанської комісії не можуть бути проігноровані Україною.

У своїх настановах Венеціанська комісія докладно роз’яснює зміст загальновизнаних демократичних цінностей, принципи роботи органів державної влади, функціонування законів, норми права та форми контролю за їх виконанням, що за своїми змістом і формою мають бути максимально наближені до європейських стандартів.

У вищезазначеному висновку Венеціанської комісії встановлено, що закріплення в Конституції України адміністративних судів (частина п’ята статті 125), які вже існують в Україні, є схвальним; з точки зору прав людини, адміністративна юстиція є важливим елементом у процесі контролю за ефективністю державного управління.

Адміністративні суди здійснюючи судочинство захищають права людини від порушень і зловживань з боку публічної адміністрації. Саме в цьому її цінність в правовій державі. Як самостійна спеціалізована гілка судової влади вона обумовлена потребами розвитку економіки, соціальних проблем; вона відображає інтерес і суспільства, і окремих членів у посиленні судового контролю над діяльністю органів виконавчої влади, законністю прийнятих ними управлінських рішень, що стосуються прав і свобод громадян, законних інтересів юридичних осіб.

За таких обставин відсутність на чолі адміністративних судів Вищого адміністративного суду України призведе до втрати позитивних здобутків судово-правової реформи в Україні, в рамках якої було запроваджено адміністративне судочинство і створено повноцінну систему адміністративних судів. А отже, запропонований шлях реорганізації судової системи лише знівелює усі позитивні напрацювання і досягнення судової практики попередніх років з розгляду адміністративних справ.

Адміністративна юстиція визнана і запроваджена у більшості держав світу як найефективніший механізм захисту прав, свобод і законних інтересів особи від порушень з боку органів державної (публічної) влади. Так, у Міжнародній асоціації органів адміністративної юрисдикції представлені відповідні вищі юрисдикційні органи більш як 100 держав світу та міжнародних організацій (у якості членів, спостерігачів, запрошених юрисдикцій), що підтверджує, що традиція адміністративної юстиції характерна не тільки для Європи. Практично вона запроваджена у всіх частинах світу (ВАСУ набув статусу спостерігача в Асоціації у 2007 році, членство – з 2008 року).

Ураховуючи викладене, визнання людини найвищою соціальною цінністю в Конституції України кореспондується з головним обов’язком судової гілки влади забезпечити ефективність здійснення правосуддя в Україні, що прямо залежить від якісної та ефективної побудови та організації судової системи.

Таке формування системи судоустрою призведе до підпорядкування адміністративної юстиції під принципи загальної юрисдикції та повною мірою невілює можливість її існування на основі європейських принципів та стандартів. де судді не є простими арбітрами и людина не залишається на самоті проти бюрократичного апарату суб’єктів владних повноважень.

Автономна система адміністративних судів має забезпечувати можливість розгляду справ у сфері публічно-правових відносин, починаючи із першої інстанції, із можливістю апеляційного перегляду рішення та завершуючи касаційною інстанцією, якою має стати Вищий адміністративний суд України як суд касаційної (найвищої) інстанції, рішення якого буде остаточним. Лише за таких умов можна говорити про наявність автономної системи адміністративних судів та дотримання рекомендацій спільноти європейських країн.

Такий підхід є цілком виправданим кроком, оскільки дозволить забезпечити швидкий та якісний розгляд справ у сфері публічно-правових відносин, дозволить сформувати єдину судову практику та забезпечить можливість побудування в Україні правової держави і виховання громадянської спільноти.

Отже, запропоновані Законом організаційні основи системи адміністративних судів порушують цілісність цієї системи, містять суттєві загрози конституційним гарантіям права громадян на судовий захист від неправомірних дій суб’єктів владних повноважень.

Новації Закону зводяться до об’єднання всіх судових юрисдикцій під одним «дахом» Верховного Суду з єдиною бухгалтерією.

 

2. Частина перша статті 31 Закону передбачає, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ. На нашу думку, виникне проблема щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень таких судів, оскільки вона непередбачена в проекті.

Частина друга статті 31 Закону передбачає виключний перелік вищих спеціалізованих судів, а саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Виникає питання: чому тільки ці суди і чому не взято до уваги можливість створення інших судів.

Враховуючи достатню кількість судових звернень, велике навантаження, проблематичність спірних питань, значущість питань та необхідність швидкого розгляду всіх категорій судових справ, а не лише у патентних на антикорупційних спорах, до такої спеціалізації можна віднести суди, які будуть розглядати ювенальні, трудові, корпоративні справи, справи щодо захисту політичних прав громадян, справи, пов’язані  із захистом медичних прав та охорони здоров’я громадян, справи з питань охорони навколишнього середовища, захисту чистого повітря тощо.

Відтак можна зробити висновок, що перелік вищих спеціалізованих судів, наведений у Законі, є абсурдним і невиправданим з точки зору фінансових витрат для забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду (велике навантаження на державний бюджет) та одночасно з точки зору навантаження на суддю (мала кількість відповідних справ для цих вищих спеціалізованих судів).

Єдиним виправданням існування таких судів є політична доцільність, яка у будь-якому разі не повинна бути визначальною для судоустрою держави. У подальшому це може призвести до «спускання рознарядки на пошук 1000 корупціонерів на місяць», як це було в радянські часи, коли діяли спеціалізовані «двійки» і «трійки» і відбувалося судове визнання чесних громадян ворогами народу. Таким чином, Вищий антикорупційний суд має всі підстави перетворитися у Вищий корупційний суд.

 

3. Частина друга статті 61 Закону містить перелік відомостей, які має зазначати суддя у Декларації родинних зв’язків судді. При цьому абсолютно не враховано, що робити в разі, коли родичі не бажають надавати відомості про себе або перебувають із суддею у неприязних відносинах.

Крім того, зараз у суспільстві активно нав’язується думка, що «всі судді є хабароотримувачами». Проте з питанням хто є «хабародавцями» суспільство не ознайомлено. Для того щоб захистити «клан адвокатів», який є єдиним, хто буде мати повноваження представляти інтереси особи в судах, пропонуємо до переліку зазначеному в частині другій цієї статті внести відомості про родинні зв’язки з адвокатами, в тому числі «і тих, які не здійснюють адвокатську діяльність, але мають адвокатське посвідчення».

 

4. Стаття 87 Закону, зокрема, частина п’ята, передбачає, що Громадська рада доброчесності здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п'ять членів Ради.

 Фактично ці 5 осіб будуть вирішувати долю кожного з суддів суддівського корпусу.

Частина сімнадцята статті 87 Закону передбачає, що збори представників громадських об’єднань вважаються правомочними за умови участі в них не менше п’яти громадських об’єднань. Проте мінімальна кількість членів у громадському об’єднанні нічим не передбачена. Історія України знає випадки, коли громадське об’єднання налічує трьох, п’ятьох, десятьох осіб.

Враховуючи ті обставини, за яких здійснювалася підготовка проекту Закону та факти неврахування думок судів і суддів, можна уявити, яким чином буде формуватися Громадська рада доброчесності і яку саме кількість населення України вона буде представляти.

У разі прийняття зазначених положень можна провести аналогію з радянською системою формування «надзвичайних «двійок» і «трійок», які вирішували долі мільйонів за своїми суб’єктивними міркуваннями або під тиском керівних осіб держави. Для країни із сорокамільйонним населенням п’ять громадських об’єднань, які будуть представляти 25 громадян України - є унормована «організація системи тиску на суддів».

Такі положення не мають нічого спільного із задекларованими владою конституційними цінностями, такими як «правова держава», «громадянське суспільство», «демократична країна», «європейський шлях України» тощо.

 

5. Статтею 106 Закону передбачається встановити додаткові підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме: неподання або несвоєчасне подання декларації родинних зв'язків суддею в порядку, визначеному цим Законом; подання у декларації родинних зв'язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей;  декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.

З огляду на наведені новели Закону складається враження, що професійна діяльність судді, його подальша кар’єра має залежати від суб’єктивізму волевиявлення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та за своїм характером є відвертим проявом  утиску суддів і не відповідають чинному законодавству, принципам правової держави і дуже нагадують 1937 рік з усіма його ганебними проявами.

 Запропоновані Законом зміни спрямовані на нівелювання закріпленого у статті 126 Конституції України положення про незалежність і недоторканність суддів, яка гарантуються Конституцією і законами України. При цьому складається враження, що автори Закону намагаються підмінити роботу правоохоронних органів, до повноважень яких належить розслідування злочинів, у тому числі тих, які можуть бути скоєні суддями.

Цією статтею передбачені підстави дисциплінарної відповідальності судді, які повністю є оціночними судженнями. Фактично це створить передумови для тиску на суддів, особливо на тих, які будуть підкорятися лише закону і відмовляти у задоволенні або не будуть враховувати «порад можновладців та/або членів Громадської ради доброчесності». Це абсолютно суперечить принципам правової держави.

 

З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України вважає, що цей Закон спрямований на руйнацію системи адміністративного судочинства, запровадження якої є свідченням розвитку демократичної, правової держави відповідно до європейських стандартів і гарантією права особи на справедливий суд, Закон суперечить нормам діючої Конституції України, є Законом із високою часткою корупційної складової і призведе до ліквідації інституту незалежності суддів, неможливості здійснення ефективного судового захисту прав громадян та юридичних осіб.


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру