Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Рубрику "Наукові праці членів НКР при ВАСУ" у розділі "НКР при ВАСУ" доповнено новими матеріалами

Розміщено монографії заступника Голови ВАСУ, секретаря Пленуму ВАСУ, вченого секретаря НКР при ВАСУ Михайла Смоковича

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Рубрику «Пленум ВАСУ» на офіційному веб-сайті суду доповнено новими документами

Розміщено постанови Пленуму ВАСУ, ухвалені під час його засідання 3 березня 2017 року

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

Головою Вищого адміністративного суду на другий строк обраний Олександр Нечитайло

30 березня 2017 року, збори суддів Вищого адміністративного суду України під час свого засідання обрали Головою суду Нечитайла Олександра Миколайовича

Висновок до проекту Закону України «Про медіацію» від 17.12.2015 реєстр. № 3665

            Проектом Закону пропонується запровадити інститут медіації як один з механізмів позасудової процедури, що застосовується для швидкого та ефективного вирішення конфліктів і спорів.

Мета проекту Закону в цілому носить позитивний характер, але проаналізувавши його положення слід зазначити, що він потребує доопрацювання з огляду на таке.

 

1. Так, статтею 14 проекту Закону передбачається проведення медіації під час судового або третейського розгляду справи.

Слід зазначити, що до сьогодні в Україні відбувалося впровадження медіації в межах програми Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи». Чотири пілотні суди — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, Вінницький окружний адміністративний суд, Донецький апеляційний адміністративний суд, Івано-Франківський міський суд, які мали можливість продемонструвати застосування медіації на практиці, показали досить непогані результати. Беручи до уваги досвід вищезгаданих судів слід зауважити, що в Україні не вистачає кваліфікованих медіаторів, і тому єдино прийнятною наразі формою медіації, на сьогодні, є так звана судова медіація.

Тобто процедура медіації проводиться у рамках розпочатого в суді провадження по справі суддею, який має відповідну підготовку медіатора. Така форма як найкраще сприятиме утвердженню медіації як альтернативного способу взаємовигідного розв'язання спору до винесення судового рішення, а також надасть час для підготовки професійних медіаторів.

При цьому проходження окремого навчання для судді в цьому разі не потрібно, оскільки необхідні знання судді можуть набувати у школі суддів під час проходження відповідних занять.

Як правило вже на стадії підготовчого провадження можна встановити, чи доцільно проводити медіацію у справі. Якщо правовий спір зі згоди учасників процесу передається на медіацію, то на цей період перебіг строку розгляду справи теж переривається.

Варто передбачити, що на стадії підготовчого засідання, за спільною заявою сторін – до ухвалення судового рішення по суті спору функції медіатора може виконувати суддя у справі, якщо про це є домовленість між сторонами, при чому як досягнута перед власне судовим засіданням, так і шляхом укладення відповідної угоди ще до виникнення судового спору.

Тому у статті 14 проекту Закону потрібно визначити можливість здійснення медіації також суддею на стадії підготовчого засідання.

Крім того, оскільки зазначене регулює процес розгляду справ у судах, необхідно внести відповідні зміни до процесуальних кодексів.

 

2. Основним спірним положенням розглядуваного проекту Закону, який викликатиме численні дискусії під час його обговорення та прийняття, є порядок визначення професійних медіаторів.

Відповідно до статті 16 проекту Закону медіатором може бути будь-яка особа з вищою або професійно-технічною освітою та пройшла професійне навчання з медіації.

Такі критерії видаються надто широкими.

По-перше, викликає сумнів можливість набуття статусу професійних медіаторів для людей без вищої освіти. Адже діяльність медіатора передбачає необхідність особливого типу мислення, набуття якого фактично неможливе без ґрунтовного навчання, яке, в свою чергу, відбувається у вищих учбових закладах.

По-друге, видається недостатнім опрацювання питання спеціалізації медіаторів. Варто передбачити окремі вимоги до спеціалізованих медіаторів у самому Законі.

Зокрема, варто передбачити спеціалізацію в галузі земельних, податкових, сімейних відносин, відносин у галузі інтелектуальної власності, конкурентних відносин. В усіх відповідних випадках варто встановити, що особливості застосування процедури медіації мають бути передбачені відповідними спеціальними нормативно-правовими актами.

Більше того, видається недоцільним існування «загальних», не спеціалізованих медіаторів, які можуть виконувати такі функції у будь-яких відносинах. Варто від самого початку встановити, що набуття статусу медіатора можливе щодо певного переліку відносин, які відображаються у відповідному сертифікаті медіатора. Медіацію в інших відносинах, крім зазначених у сертифікаті, медіатор здійснювати не повинен.

По-третє, проект Закону передбачає лише проходження професійного навчання за програмою, акредитованою об’єднаннями медіаторів. Проте незрозумілим є механізм державного контролю за такими програмами.

Натомість, на наш погляд, визначати програму у відповідних галузевих відносинах необхідно із обов’язковим залученням спеціалізованих вищих учбових закладів, а також державних органів, які здійснюють регулювання відповідних суспільних відносин.

Неможливо покладатися в цій галузі лише на невизначену кількість об’єднань медіаторів.

Подібна ситуація призведе до незастосування положень проекту Закону в майбутньому, як це сталося із інститутом третейських судів, які не здобули належного авторитету в суспільстві.

 

3. Статтями 18, 21 проекту Закону передбачено, що об’єднання медіаторів ведуть реєстр медіаторів, а організації, що забезпечують проведення медіації, об’єднання медіаторів розробляють та контролюють виконання медіаторами вимог кодексу етики медіатора та правил проведення медіації. Виходячи з означеного медіатори у своїй діяльності непідконтрольні ні кому, лише своїм об’єднанням та організаціям, які і проводять навчання, і перевіряють рівень професійного навчання медіаторів, і ведуть реєстр медіаторів, і здійснюють контроль за роботою медіаторів. Така ситуація створює передумови для корупційних явищ, тому у проекті Закону потрібно передбачити незалежний орган, який буде проводити реєстрацію медіаторів та здійснювати контроль за діяльністю медіаторів.

Крім того, у проекті Закону відсутні підстави для припинення діяльності медіатора.

 

4.Статтею 20 проекту Закону пропонується встановити відповідальність медіатора. Так, частиною третьою цієї статті передбачено, зокрема, що за результатами розгляду скарги сторони (сторін) медіації організація, що забезпечує проведення медіації, об’єднання медіаторів можуть прийняти рішення про вилучення медіатора з реєстру медіаторів або про виключення його із складу членів організації.

Виходячи з означеного проектом Закону передбачено лише два види покарання для медіаторів це припинення діяльності медіатора (вилучення медіатора з реєстру медіаторів) та звільнення (виключення його із складу членів організації).

Але слід зауважити, що при прийнятті таких рішень слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, а також граничний строк відповідно до якого можливо застосувати покарання.

Тому у проекті Закону потрібно передбачити більш м’які види покарань, таки як догана або відсторонення від роботи на певний час.

Крім того, у проекті Закону відсутні норми відповідно до яких медіатор щодо якого надійшла скарга, має право надавати пояснення та оскаржити прийняте рішення.

 

5. Слід звернути увагу, що на окреме правове врегулювання заслуговує застосування інституту медіації в податкових спорах.

Видається за доцільним доповнити проект Закону окремою статтею, яка визначатиме, що особливості застосування медіації в податкових правовідносинах встановлюються Податковим кодексом України.

В свою чергу, Податковий кодекс України варто доповнити низкою норм, які регулюватимуть відповідні процедури та наслідки їх застосування.

При цьому варто врахувати таке.

Результатом застосування процедури медіації має бути податковий компроміс. Мається на увазі не той податковий компроміс, який передбачений Перехідними положеннями Податкового кодексу України. Йдеться про окремий постійно діючий інститут компромісного врегулювання спірних ситуацій, заснований на застосуванні процедури медіації.

Варто передбачити, що податковий компроміс може застосовуватися на стадіях адміністративного або судового оскарження. Доцільно передбачити також можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

На нашу думку, податковий компроміс – це досягнута в межах адміністративного чи судового оскарження, а так само в процесі стягнення податкового боргу та заснована на взаємних поступках домовленість між платником податків та податковим органом щодо змісту їх прав та/або обов’язків у галузі законодавства, яке контролюється фіскальними органами, зокрема, щодо остаточного розміру грошових зобов’язань платника податків (у тому числі з урахуванням штрафних санкцій), які були визначені платникові податків контролюючими органами відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Запропоноване визначення відображатиме сутність компромісу, яка полягає у взаємних поступках сторін одна одній, а також закріплюватиме можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

Основною сферою застосування податкового компромісу під час врегулювання спірних ситуацій між платниками податків та контролюючими органами повинні бути ситуації, коли наявних у сторін фактичних даних недостатньо для певних висновків щодо правомірності поведінки платника податку або контролюючого органу. Іншими словами, проблему можна врегулювати компромісним шляхом у тому разі, коли ані контролюючий орган, ані платник податків не в змозі надати достатніх та безспірних доказів, що підтверджують спірні фактичні обставини. В окремих випадках краще вважати, що поведінка платника податків була правомірною в обмін на його згоду сплатити до бюджету певну суму, ніж витрачати час на пошук доказів вчинення ним правопорушення. Аналогічно платнику податків, який діяв недостатньо розумно і обачно, і тому не в змозі зібрати докази на спростування доводів податкового органу, часом варто погодитися на певні платежі, ніж витрачатися на юридичні або аудиторські послуги в процесі судового оскарження.

Крім того, на нашу думку, податковий компроміс повинен бути не лише механізмом урегулювання розбіжностей щодо різного розуміння обставин , які визначають взаємні права та обов’язки платників податків та податкових органів.

Податковий компроміс може бути дієвим заходом для оптимізації податкового навантаження на платників податків із урахуванням їх фактичної платоспроможності та перспектив господарського розвитку. Зокрема, видається за можливим за рахунок податкового компромісу зменшувати обсяг податкових зобов’язань у тому разі, якщо певні платежі безспірно належить стягнути із платника податків, однак таке стягнення є недоцільним з огляду на те, що погіршення майнового становища платника податків призведе до припинення господарської діяльності, а отже до зменшення податкових надходжень у перспективі.

Як ми вважаємо, підставами для досягнення податкового компромісу можуть бути:

встановлення факту того, що наданих як платником податків, так і контролюючим органом доказів недостатньо для однозначних висновків щодо фактичних обставин, які визначають правомірність поведінки платника податків або контролюючого органу та підтверджують фактичний розмір грошових зобов’язань (обсяг податкових обов’язків), які належать до сплати (виконання) платником податків;

встановлення факту того, що вартості активів платника податків недостатньо для погашення грошових зобов’язань (податкового боргу), або якщо внаслідок виконання відповідних податкових обов’язків за незалежних від платника податків причин значно зменшиться розмір цих активів, що призведе в майбутньому до непогашення платником податків грошових зобов’язань у повному обсязі;

встановлення фактів щодо того, що запропонований податковий компроміс призведе до швидшого та/або більш повного погашення грошового зобов’язання порівняно із результатами, які можуть бути досягнуті внаслідок подальшої процедури адміністративного або судового оскарження чи погашення податкового боргу;

встановлення фактів, які засвідчують, що виконання податкового обов’язку у визначеному контролюючим органом розмірі (обсязі) призведе до втрати платоспроможності платником податків за одночасного подальшого зменшення поточних надходжень до бюджетів усіх рівнів, які сплачуються таким платником податків.

Для застосування процедури податкового компромісу достатньо наявності хоча би однієї з перелічених обставин.

Також варто врегулювати законодавчо наслідки досягнення згоди щодо податкового компромісу для юридичної долі податкових повідомлень-рішень (у разі винесення таких). Такі податкові повідомлення-рішення мають бути відкликаними. У разі направлення платникові податків податкових вимог до моменту укладення угоди щодо податкового компромісу, такі вимоги також варто вважати відкликаними.

Разом з цим потрібно передбачити внесення змін до Податкового кодексу України, якими передбачити обов’язковість внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків медіатора у якості самозайнятої особи.

 

6. Потрібно передбачити пільги щодо оплати послуг медіації для малозабезпечених верств населення, пенсіонерів та осіб, які мають спеціальний соціально-правовий статус або передбачити створення державних організації з проведення медіації.

 

Враховуючи вищенаведене, Вищий адміністративний суд України підтримує означений проект Закону за умови врахування означених зауважень та пропозицій.


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру