Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Рубрику "Наукові праці членів НКР при ВАСУ" у розділі "НКР при ВАСУ" доповнено новими матеріалами

Розміщено монографії заступника Голови ВАСУ, секретаря Пленуму ВАСУ, вченого секретаря НКР при ВАСУ Михайла Смоковича

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Рубрику «Пленум ВАСУ» на офіційному веб-сайті суду доповнено новими документами

Розміщено постанови Пленуму ВАСУ, ухвалені під час його засідання 3 березня 2017 року

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

Головою Вищого адміністративного суду на другий строк обраний Олександр Нечитайло

30 березня 2017 року, збори суддів Вищого адміністративного суду України під час свого засідання обрали Головою суду Нечитайла Олександра Миколайовича

Висновок до проекту Закону України «Про медіацію» від 09.04.2015 реєстр. № 2480-1

 

ВИСНОВОК

до проекту Закону України «Про медіацію»

(реєстр. № 2480-1 від 09.04.2015)

 

Проектом Закону пропонується запровадити інститут медіації як один з механізмів позасудової процедури, що застосовується для швидкого та ефективного врегулювання конфліктів і спорів.

Мета проекту Закону в цілому носить позитивний характер, але проаналізувавши його положення слід зазначити, що він потребує суттєвого доопрацювання з огляду на таке.

 

1. Пунктом 5 частини першої статті 3 проекту Закону визначено, що завданням медіації є відновлення правопорядку та злагоди в суспільстві.

Слід зазначити, що відновлення правопорядку стосується питань правоохоронної діяльності як форми діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.

Основним завданням медіації є розвязання спорів із залученням посередника (медіатора), який лише допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який задовольняв би інтереси і потреби всіх учасників конфлікту. Медіатор несе відповідальність за дотриманням правил та принципів процедури.

З огляду на зазначене такі завдання, як  відновлення правопорядку та злагоди у суспільстві, не можуть належати до завдань медіації.

 

2. Статтею 4 проекту Закону передбачається, що медіація може поширюватися на кримінальні провадження у випадках передбачених чинним законодавством.

Крім того, пунктом 2.6 розділу VII «Прикінцеві положення» проекту Закону вносяться зміни до Кримінального процесуального кодексу України, а саме пропонується частину третю статті 469 викласти в новій редакції, відповідно до якої угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків та злочинів будь-якого виду.

На нашу думку, медіація не може застосовуватися до тяжких та особливо тяжких злочинів. У цьому контексті може йтися про злочини середньої тяжкості, нетяжкі та злочини, вчинені з необережності, що цілком відповідатиме принципу невідворотності покарання та гуманізації кримінального законодавства.

При цьому, незважаючи на застосування процедури медіації для осіб, що вчинили злочин, повинні зберігатися негативні кримінально-правові наслідки.

У зв’язку з цим запропонована проектом Закону редакція статті 469 Кримінального процесуального кодексу України є невдалою та потребує доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень.

 

3. Частиною першою статті 13 проекту Закону передбачається, що медіатором може бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років та пройшла спеціальну підготовку за напрямком «медіація» в навчальному закладі в  Україні або за її межами.

По-перше, з огляду на викладене наявність вищої освіти для медіатора не є обов’язковою. Слід зазначити, що медіатор – це фізична особа, яка виступає незалежним посередником у позасудовому врегулюванні сторонами конфлікту та допомагає їм дійти згоди зі спірних питань та сформулювати зміст договору про результати медіації, тому для розуміння правової позиції клієнтів, допомоги їм при укладанні договору про результати медіації необхідно мати юридичну або психологічну освіту та досвід відповідної роботи.

Таким чином, медіатором не може бути фізична особа  якій на момент укладання договору про проведення медіації виповнилося лише вісімнадцять років, тому що закінчити навчання за спеціальністю, отримати відповідний досвід роботи та пройти відповідну підготовку за напрямком «медіація» до вісімнадцяти років неможливо.

По-друге, видається недостатнім опрацювання питання спеціалізації медіаторів. Проект передбачає, що додаткові вимоги щодо набуття статусу медіатора можуть встановлюватися законами України, організаціями, що забезпечують проведення медіації, об’єднаннями медіаторів.

На наш погляд, така відсильна норма робить проект Закону неповним.

Варто передбачити окремі вимоги до спеціалізованих медіаторів у самому Законі, зокрема, варто передбачити спеціалізацію в галузі земельних, податкових , сімейних відносин, відносин у галузі інтелектуальної власності, конкурентних відносин. В усіх відповідних випадках варто встановити, що особливості застосування процедури медіації мають бути передбачені відповідними спеціальними нормативно-правовими актами.

Більше того, видається недоцільним існування «загальних», не спеціалізованих медіаторів, які можуть виконувати такі функції у будь-яких відносинах. Варто від самого початку встановити, що набуття статусу медіатора можливе щодо певного переліку відносин, які відображаються у відповідному сертифікаті медіатора. Медіацію в інших відносинах, крім зазначених у сертифікаті, медіатор здійснювати не повинен.

По-третє, недостатньо чіткою видається процедура набуття статусу професійного медіатора.

Проект закону передбачає лише проходження професійного навчання за програмою, акредитованою об’єднаннями медіаторів. Проте незрозумілим є механізм державного контролю за такими програмами.

Натомість, на наш погляд, визначати програму у відповідних галузевих відносинах необхідно з обов’язковим залученням вищих спеціалізованих навчальних закладів, а також державних органів, які здійснюють регулювання відповідних суспільних відносин.

Неможливо покладатися в цій галузі лише на невизначену кількість об’єднань медіаторів. Подібна ситуація призведе до незастосування положень законопроекту в майбутньому, як це сталося з інститутом третейських судів, які не здобули належного авторитету в суспільстві.

Натомість не викликає значних зауважень діяльність професійних оцінювачів, які сертифікуються державним органом. Варто врахувати цей досвід при підготовці проекту закону в частині встановлення процедури набуття статусу професійних медіаторів.

Побоюватися корупційної складової в цьому контексті не варто, оскільки залишається можливість застосування медіації без залучення професіоналів, тож ефективність діяльності останніх буде цілком залежати від них самих, зокрема від їхньої неупередженості.

Водночас державна сертифікація медіаторів надасть додаткового авторитету цій діяльності.

По-четверте, у проекті недостатньо врегульовано діяльність суду як медіатора.

Варто передбачити, що на стадії підготовчого засідання, а за спільною заявою сторін – до ухвалення судового рішення по суті спору функції медіатора може виконувати суддя у справі, якщо про це є домовленість між сторонами, при чому як досягнута перед власне судовим засіданням, так і шляхом укладення відповідної угоди ще до виникнення судового спору.

При цьому проходження окремого навчання для судді в цьому разі не потрібно, оскільки необхідні знання судді можуть набувати у школі суддів під час проходження відповідних занять.

 

4. Пунктом 4 частини першої статті 15 проекту Закону передбачено, що медіатор має право надавати послуги на оплатній та безоплатній основі, але проектом Закону не визначено порядок оплати послуг, розмір оплати, повернення коштів у разі надання медіатором неякісних послуг, а також не передбачені пільги щодо оплати послуг медіації для малозабезпечених верств населення, пенсіонерів та осіб, які мають спеціальний соціально-правовий статус.

 

5. Розділом ІІІ «Самоврядування медіаторів» проекту Закону передбачено, що організаційними формами самоврядування медіаторів є з’їзд медіаторів України та рада медіаторів України, до основних завдань яких належить розробка та встановлення стандартів і правил професійної діяльності медіаторів, здійснення контролю за дотриманням медіаторами вимог стандартів і правил професійної діяльності медіаторів, прийняття рішень щодо надання та припинення статусу уповноваженого медіатора, ведення Національного реєстру уповноважених медіаторів України.

 Виходячи з означеного медіатори у своїй діяльності не підконтрольні нікому, лише з’їзду медіаторів України та раді медіаторів України, які здійснюють контроль за роботою медіаторів. Така ситуація створює передумови для корупційних явищ, тому у проекті Закону потрібно передбачити незалежний орган, який буде проводити реєстрацію медіаторів та здійснювати контроль за діяльністю медіаторів.

 

6. Проектом Закону передбачено такі види угод: угода про проведення медіації (стаття 28) та медіаційна угода (стаття 30). З метою уникнення плутанини при застосуванні цих назв необхідно чітко їх розмежувати, оскільки за своєю суттю в розумінні проекту Закону вони суттєво різняться. Так угода про проведення медіації – це угода між медіатором (медіаторами) і сторонами конфлікту про умови проведення медіації, а медіаційна угода це угода за результатами проведення медіації.

У зв’язку з цим для уникнення непорозумінь та для більш точного визначення пропонуємо поняття «угоду про проведення медіації» замінити поняттям «договір про проведення медіації».

Крім того, проектом Закону потрібно передбачити можливість «медіаційного застереження», відповідно до якого сторони мають право домовитись про включення письмового медіаційного застереження в договір, згідно з яким вони погоджуються передати, на медіацію всі або певні спори, які можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Наявність медіаційного застереження в договорі не є перешкодою для звернення до суду або третейського суду.

 

7. Частину другу статті 30 проекту Закону, якою визначається, що медіаційна угода, зокрема, підписується сторонами, медіатором, представниками та/або законними представниками сторін (за наявністю), потрібно узгодити з частиною третьою статті 31 проекту Закону, якою передбачено, що медіаційна угода, укладена під час судового провадження, може бути затверджена в установленому законодавством порядку.

Разом із цим поняття «представники» включає в себе, у тому числі, й поняття «законні представники» (ті, хто відповідно до закону представляють інтереси неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних та інших). Тому доцільно залишити тільки поняття «представники».

 

8. У  статті 31 проекту Закону потрібно передбачити, що строк позовної давності зупиняється на строк проведення медіації, та провадження у справі, що перебувала на розгляді у суді на період здійснення медіації, зупиняється.

Крім того, для медіації, яка ініціюється судом, потрібно визначити чіткі строки проведення для уникнення затягування недобросовісною стороною судового розгляду.

Оскільки зазначене регулює процес розгляду справ у судах, необхідно внести відповідні зміни до процесуальних кодексів.

Неврегулювання цього питання на законодавчому рівні призведе до зволікання з виконанням договору про результати медіації.

 

9. Слід зауважити, що на окреме правове врегулювання заслуговує застосування інституту медіації в податкових спорах.

Видається за доцільне доповнити проект Закону окремою статтею, яка визначатиме, що особливості застосування медіації в податкових правовідносинах встановлюються Податковим кодексом України.

У свою чергу Податковий кодекс України варто доповнити низкою норм, які регулюватимуть відповідні процедури та наслідки їх застосування.

При цьому варто врахувати таке.

Результатом застосування процедури медіації має бути податковий компроміс. Мається на увазі не той податковий компроміс, який передбачений Перехідними положеннями Податкового кодексу України. Йдеться про окремий постійно діючий інститут компромісного врегулювання спірних ситуацій, заснований на застосуванні процедури медіації.

Варто передбачити, що податковий компроміс може застосовуватися на стадіях адміністративного або судового оскарження. Доцільно передбачити також можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

На нашу думку, податковий компроміс – це досягнута в межах адміністративного чи судового оскарження, а так само в процесі стягнення податкового боргу та заснована на взаємних поступках домовленість між платником податків та податковим органом щодо змісту їхніх прав та/або обов’язків у галузі законодавства, яке контролюється фіскальними органами, зокрема  щодо остаточного розміру грошових зобов’язань платника податків (у тому числі з урахуванням штрафних санкцій), які були визначені платникові податків контролюючими органами відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Запропоноване визначення відображатиме сутність компромісу, яка полягає у взаємних поступках сторін одна одній, а також закріплюватиме можливість досягнення компромісу на стадії погашення податкового боргу.

Основною сферою застосування податкового компромісу під час врегулювання спірних ситуацій між платниками податків та контролюючими органами повинні бути ситуації, коли наявних у сторін фактичних даних недостатньо для певних висновків щодо правомірності поведінки платника податку або контролюючого органу. Іншими словами, проблему можна врегулювати компромісним шляхом у тому разі, коли ні контролюючий орган, ні платник податків не має змоги надати достатніх та безспірних доказів, що підтверджують спірні фактичні обставини. В окремих випадках краще вважати, що поведінка платника податків була правомірною в обмін на його згоду сплатити до бюджету певну суму, ніж витрачати час на пошук доказів вчинення ним правопорушення. Аналогічно платнику податків, який діяв недостатньо розумно і обачно, і тому не має змоги зібрати докази на спростування доводів податкового органу, часом варто погоджуватися на певні платежі, ніж витрачатися на юридичні або аудиторські послуги в процесі судового оскарження.

Крім того, на нашу думку, податковий компроміс повинен бути не лише механізмом урегулювання розбіжностей щодо різного розуміння обставин, які визначають взаємні права та обов’язки платників податків та податкових органів.

Податковий компроміс може бути дієвим заходом для оптимізації податкового навантаження на платників податків з урахуванням їх фактичної платоспроможності та перспектив господарського розвитку. Зокрема, видається можливим за рахунок податкового компромісу зменшувати обсяг податкових зобов’язань у тому разі, якщо певні платежі безспірно належить стягнути з платника податків, однак таке стягнення є недоцільним з огляду на те, що погіршення майнового становища платника податків призведе до припинення господарської діяльності, а отже, і до зменшення податкових надходжень у перспективі.

Вважаємо, що підставами для досягнення податкового компромісу можуть бути:

встановлення факту того, що наданих як платником податків, так і контролюючим органом доказів недостатньо для однозначних висновків щодо фактичних обставин, які визначають правомірність поведінки платника податків або контролюючого органу та підтверджують фактичний розмір грошових зобов’язань (обсяг податкових обов’язків), які належать до сплати (виконання) платником податків;

встановлення факту того, що вартості активів платника податків недостатньо для погашення грошових зобов’язань (податкового боргу), або якщо внаслідок виконання відповідних податкових обов’язків за незалежних від платника податків причин значно зменшиться розмір цих активів, що призведе в майбутньому до непогашення платником податків грошових зобов’язань у повному обсязі;

встановлення фактів щодо того, що запропонований податковий компроміс призведе до швидшого та/або більш повного погашення грошового зобов’язання порівняно з результатами, які можуть бути досягнуті внаслідок подальшої процедури адміністративного або судового оскарження чи погашення податкового боргу;

встановлення фактів, які засвідчують, що виконання податкового обов’язку у визначеному контролюючим органом розмірі (обсязі) призведе до втрати платоспроможності платником податків за одночасного подальшого зменшення поточних надходжень до бюджетів усіх рівнів, які сплачуються таким платником податків.

Для застосування процедури податкового компромісу достатньо наявності хоча б однієї з перелічених обставин.

Також варто врегулювати законодавчо наслідки досягнення згоди щодо податкового компромісу для юридичної долі податкових повідомлень-рішень (у разі винесення таких). Такі податкові повідомлення-рішення мають бути відкликаними. У разі направлення платникові податків податкових вимог до моменту укладення угоди щодо податкового компромісу такі вимоги також варто вважати відкликаними.

  10. Потрібно передбачити внесення змін до Податкового кодексу України, якими передбачити обов’язковість внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків медіатора як самозайнятої особи.

 

11. Проект Закону потребує редакційного доопрацювання з урахуванням вимог нормопроектувальної техніки. У проекті Закону спочатку потрібно вміщувати норми загального характеру, що встановлюють принципи правового регулювання і містять правила, які повинні враховуватися при застосуванні норм закону, а потім норми з окремих питань того або іншого аспекту правового регулювання.

Тому запропонований проектом закону розділ ІІІ «Самоврядування медіаторів» потрібно розмістити після розділу VI «Особливості медіації в окремих категоріях спорів».

 

Ураховуючи вищенаведене, пропонуємо доопрацювати запропоновану редакцію проекту Закону з урахуванням викладених зауважень і пропозицій.

 


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру