Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

Інформаційна довідка за червень 2016 року

Вищий адміністративний суд України

Інформаційна довідка за червень 2016 року
про нові законодавчі та інші нормативно-правові акти України

 

Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Так, протягом червня 2016 року в установленому порядку та в межах своїх повноважень ВАСУ забезпечено облік і систематизацію процесуальних законодавчих та нормативно-правових актів України з метою підтримання їх у контрольному стані для майбутнього використання чи застосування у діяльності ВАСУ.

Одночасно, слід зазначити, що Верховною Радою України, та Конституційним Судом України протягом визначеного періоду прийнято законодавчі та інші акти, які можуть бути застосовані при розгляді та вирішенні адміністративних справ.

 

І. Нормативно-правові акти прийняті Верховною Радою України

 

1.            2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (дата набрання чинності Закону 30.09.2016 р., крім частини шостої статті 124 Конституції України в редакції цього Закону, яка набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування цього Закону (щодо визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду), яким вносяться такі зміни до Конституції України, зокрема:

·   викладено в новій редакції статті 124 - 129, 130, 131, 147 - 148, 149, 151, 153;

·   доповнено новими статтями 129-1, 130-1, 131-1 - 131-2, 148-1, 149-1, 151-1 - 151-2,

·   внесено зміни до статей 29, 55, 59, 85, 92, 106, 108, 110, 111, 136, 150, 152, до розділу XV «Перехідні положення»;

·   виключено розділ VII «Прокуратура».

Так, змінами до Конституції України в частині правосуддя, зокрема, передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Верховний Суд є найвищим судом в системі судоустрою України. Відповідно до Закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди.

Зазначається, що суддя призначається на посаду судді за конкурсом та обіймає посаду безстроково. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Відтепер на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом. Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.

Підставами для звільнення судді, відповідно до статті 126 Конституції України є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Окрім цього, змінами регламентовано повноваження Вищої ради правосуддя, яка:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;

3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;

4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;

8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;

9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Встановлено, що без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю також не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Також, у Прикінцевих положеннях Закону визначено, коли і як припиняються повноваження суддів, призначених за положеннями Конституції в попередній редакції.

Так, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Судді Конституційного Суду України, призначені до набрання чинності цього Закону, продовжують здійснювати свої повноваження до припинення повноважень.

Повноваження судді Конституційного Суду України, який на день набрання чинності цього Закону досяг шістдесяти п’яти років, але рішення щодо звільнення такого судді з посади не ухвалено, припиняються.

Щодо прокуратури, то після набрання чинності змін до Конституції вона продовжує виконувати функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, – до набрання чинності закону про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

Стосовно представництва у судах, то виключно прокурорами або адвокатами представництво здійснюється:

·   у Верховному Суді та судах касаційної інстанції з 1 січня 2017 року;

·   у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року;

·   у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності цього Закону, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, – до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

 

2.            2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (дата набрання чинності Закону 30.09.2016 р., крім пунктів 39 та 48 розділу ХІІ Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Зокрема, Законом визначено, що систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд – найвищий суд у системі судоустрою.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У складі Верховного Суду діють:

1) Велика Палата Верховного Суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний господарський суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот, до складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації.

У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ з урахуванням спеціалізації суддів.

Зокрема, у Касаційному адміністративному суді обов’язково створюються окремі палати для розгляду справ щодо:

1) податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

2) захисту соціальних прав;

3) виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян.

Інші палати у касаційних судах створюються за рішенням зборів суддів касаційного суду.

Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди – Вищий суд з питань інтелектуальної власності, Вищий антикорупційний суд, які діють як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ.

Також Законом передбачено, що Голова Верховного Суду обирається Пленумом Верховного Суду з числа суддів Верховного Суду, від
загального складу Пленуму шляхом таємного голосування строком на чотири роки і не більше двох строків поспіль.

Голова касаційного суду обирається зборами суддів відповідного касаційного суду шляхом таємного голосування строком на чотири роки і не більше двох строків поспіль.

Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади зборами суддів шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів відповідного суду строком на три роки, але не більш як на строк повноважень судді.

Відповідно до статті 45 прийнятого Закону, у складі Верховного Суду діє Велика Палата Верховного Суду, яка є постійно діючим колегіальним органом, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів відповідних касаційних судів з числа суддів таких касаційних судів, у кількості по п’ять суддів. Голова Верховного Суду входить до складу Великої Палати за посадою.

Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, здійснює повноваження судді Великої Палати Верховного Суду протягом трьох років (крім Голови Верховного Суду), але не більше двох строків поспіль.

Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках:

·   діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування норм права касаційними судами;

·   діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;

·   аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики та інші повноваження.

Законом вдосконалено кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду судді.

Так, на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, володіє державною мовою та відповідає встановленим критеріям професійної компетентності, доброчесності та професійної етики.

Судді призначатимуться виключно за результатами публічного конкурсу та кваліфікаційного оцінювання як його складової.

В конкурсі на посаду судді Верховного суду матимуть право брати участь як діючі судді, так і кандидати з не менш ніж 10-річним стажем наукової роботи у сфері права або адвокатської діяльності.

Законом також закріплена і нова підстава для звільнення судді з посади – непідтвердження легальності джерел походження доходів та майна.

Закон містить ряд нових механізмів для запобігання корупції в судовій системі: повний моніторинг способу життя судді, обов’язок подання декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді.

Передбачається створення при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України Громадської ради доброчесності, яка сприятиме ВККС у встановленні відповідності судді або кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Окрім зазначених змін, у Прикінцевих та перехідних положеннях розділу ХІІ Закону зазначено, що:

Верховний Суд утворюється протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом у порядку та у складі, що визначені цим Законом;

судді Верховного Суду призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до Закону.

Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі щонайменше шістдесяти п’яти суддів, за результатами конкурсу, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному Законом.

День початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті «Голос України».

Визначено, що Верховний Суд розпочинає роботу за умови призначення щонайменше шістдесяти п’яти суддів Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

Не пізніше ніж через п’ять днів з дня призначення шістдесят п’ятого судді Верховного Суду, за принципом рівного представництва від кожного касаційного суду створюється організаційний комітет, який скликає Пленум Верховного Суду в тридцятиденний строк.

Не пізніше ніж через десять днів з дня початку роботи Верховного Суду судді кожного касаційного суду проводять збори для вирішення питань внутрішньої діяльності касаційного суду відповідно до цього Закону та обрання суддів до Великої Палати Верховного Суду.

З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України від 07.07.2010 №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України від 07.07.2010 №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону №192-УІІІ) визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цього Закону, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

 

3.            2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (дата набрання чинності Закону 05.10.2016 р.,крім пункту 7 цього розділу цього Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону), який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Так, передбачено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках – на приватних виконавців.

Систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Державні виконавці та інші працівники органів державної виконавчої служби, які є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

Стосовно приватних виконавців, то прийнятим Законом визначено, що приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Державне регулювання діяльності приватного виконавця здійснює Міністерство юстиції України.

Зауважено, що фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно до статті 18 Закону приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

Приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю.

Контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Законом вносяться зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, законів України: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції».

 

4.            2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №1404-VIII «Про виконавче провадження» (дата набрання чинності Закону 05.10.2016 р., крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом), який визначає умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Прийнятим Законом передбачається, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 3 Закону, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ухваленого Закону, до заяви стягувача про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

·   стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

·   обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

·   відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Законом також передбачається:

·   запровадження автоматизованої системи реєстрації виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій, порядок функціонування, надання інформації та умови доступу до якої визначатиметься Міністерством юстиції України;

·   посилення відповідальності боржника у виконавчому провадженні, зокрема, збільшення розмірів штрафів, що накладаються виконавцем;

·   створення відкритого Єдиного реєстру боржників;

·   модернізація механізму адміністрування авансового внеску та виконавчого збору;

·   запровадження електронного порядку реалізації арештованого майна шляхом його продажу на електронних торгах тощо.

Крім того, Законом внесено зміни до ряду законодавчих актів, зокрема, до Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського процесуального кодексу України, Сімейного кодексу України, Кримінального кодексу України, законів України «Про нотаріат», «Про заставу», «Про звернення громадян», «Про банки і банківську діяльність», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про іпотеку», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо.

Закон України від 21.04.1999 р. №606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції від 04.10.2010 р. №2677-VІ), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом.

 

5.            2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» (дата набрання чинності Закону 01.07.2016 р.), яким не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) та військовим збором суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність
(у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Статтею 7 Закону України від 25.12.2015 №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено, що прожитковий мінімум у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2016 року – 1 074 гривні.

Отже, з 1 липня 2016 року пенсії, які не перевищують 10740 грн. не підлягають оподаткуванню.

Відповідно до Закону ставка ПДФО з 1 липня 2016 року для оподаткування пенсій складатиме 18% (замість 15%), таким чином, пенсії,
які перевищують 10740 грн. обкладаються ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%.

Зазначені положення не застосовуються до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

 

ІІ. Конституційний Суд України видав наступні акти, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Ухвали Конституційного Суду України підлягають опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

 

1.            1 червня 2016 року за №2-рп/2016 прийняв Рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) (Справа №1-1/2016), яким вирішив:

·   визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року №1489-III з наступними змінами у взаємозв’язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю;

·   рекомендувати Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у сфері надання психіатричної допомоги у відповідність до цього рішення.

 

2.            8 червня 2016 року за №3-рп/2016 прийняв Рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу сьомого частини дев’ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (справа про припинення виплати допомоги при народженні дитини) (Справа      №1-2/2016), яким вирішив:

·   визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац сьомий частини дев’ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року
№2811-XII, з наступними змінами, згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється «у разі виникнення інших обставин»;

·   абзац сьомий частини дев’ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року №2811-XII, з наступними змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

 

3.            8 червня 2016 року за №4-рп/2016 прийняв Рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»« (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) (Справа №1-8/2016), яким вирішив:

·   визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

o    частини третьої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII;

o    абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»
від 24 грудня 2015 року №911-VIII;

o    пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII в частині скасування
з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

·   положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII та положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

·   припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 22 січня 2016 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) третього речення абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI з наступними змінами на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.

·   керуючись частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вважає за необхідне вказати такий порядок виконання цього рішення:

o    частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання»;

o    абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку»;

o    не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

·   рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

 

4.            1 червня 2016 року за №36-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки України Драмарецької Валентини Григорівни
щодо офіційного тлумачення словосполучення «з приводу», яке міститься в частині першій статті 114 Цивільного процесуального кодексу України
(Справа №2-20/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

 

5.            7 червня 2016 року за №37-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Кузьміна Рената Равелійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 25 частини першої статті 85 Конституції України у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» (Справа №2-23/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - відсутність встановленого Конституцією України, цим законом права на конституційне подання.

 

6.            7 червня 2016 року за №38-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням публічного акціонерного товариства «Київ метал» щодо офіційного тлумачення положень абзацу першого пункту 288.1, пункту 288.2, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», пункту 7 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (Справа №2-25/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом.

 

7.            7 червня 2016 року за №38-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням публічного акціонерного товариства «Київметал» щодо офіційного тлумачення положень абзацу першого пункту 288.1, пункту 288.2, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», пункту 7 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (Справа №2-25/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

 

8.            10 червня 2016 року за №40-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Аквахвиля» щодо офіційного тлумачення положень частин п’ятої, шостої статті 51 Водного кодексу України в редакції, що була чинною до 1 липня 2013 року (Справа №2-22/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

 

9.            15 червня 2016 року за №44-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Галіча Ігоря Петровича щодо офіційного тлумачення положень статті 68, пункту «б» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (Справа №2-27/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

 

10.       15 червня 2016 року за №45-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Плюс» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (Справа №2-26/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

 

11.       30 червня 2016 року за №47-у/2016 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки України Драмарецької Валентини Григорівни щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (Справа №2-32/2016), якою відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом.

 


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру