Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Рубрику "Наукові праці членів НКР при ВАСУ" у розділі "НКР при ВАСУ" доповнено новими матеріалами

Розміщено монографії заступника Голови ВАСУ, секретаря Пленуму ВАСУ, вченого секретаря НКР при ВАСУ Михайла Смоковича

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Рубрику «Пленум ВАСУ» на офіційному веб-сайті суду доповнено новими документами

Розміщено постанови Пленуму ВАСУ, ухвалені під час його засідання 3 березня 2017 року

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

Головою Вищого адміністративного суду на другий строк обраний Олександр Нечитайло

30 березня 2017 року, збори суддів Вищого адміністративного суду України під час свого засідання обрали Головою суду Нечитайла Олександра Миколайовича

Інформаційна довідка за лютий 2015 року

Інформаційна довідка за лютий 2015 року
про нові законодавчі та інші
нормативно-правові акти України

 

Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Так, за лютий 2015 року в установленому порядку та в межах своїх повноважень ВАСУ забезпечено облік і систематизацію процесуальних законодавчих та нормативно-правових актів України з метою підтримання їх у контрольному стані для майбутнього використання чи застосування у діяльності ВАСУ.

Одночасно, слід зазначити, що Верховною Радою України протягом визначеного періоду прийнято законодавчі акти, які можуть бути застосовані при розгляді та вирішенні адміністративних справ.

1.            3 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №141-VІII «Про військово-цивільні адміністрації» (дата набрання чинності Закону 28.02.2015 р.), який визначає організацію, повноваження і порядок діяльності військово-цивільних адміністрацій для забезпечення безпеки та нормалізації життєдіяльності населення в районі проведення антитерористичної операції.

Військово-цивільні адміністрації – тимчасові державні органи, які діють на території Донецької та Луганської областей у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України і призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі проведення антитерористичної операції.

Військово-цивільні адміністрації утворюються у разі потреби за рішенням Президента України.

Військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема із сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ, адвокатури і Державної виконавчої служби України.

Керівник військово-цивільної адміністрації, зокрема звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

2.            5 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон
за №156-VІII «Про засади державної регіональної політики» (дата набрання чинності Закону 05.03.2015 р.), який визначає основні правові, економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та організаційні засади державної регіональної політики як складової частини внутрішньої політики України.

Метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку України та її регіонів, забезпечення їх соціальної та економічної єдності, підвищення рівня життя населення, додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від його місця проживання.

Метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку України та її регіонів, забезпечення їх соціальної та економічної єдності, підвищення рівня життя населення, додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від його місця проживання.

Об’єктами державної регіональної політики є територія регіонів, макрорегіонів, мікрорегіонів.

Об’єктами державної регіональної політики можуть бути групи регіонів (або їх частин), міст, сіл, селищ, об’єднані за критеріями та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктами державної регіональної політики є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

 

3.            5 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон
за №157-VІII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (дата набрання чинності Закону 05.03.2015 р.), який регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст.

Суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.

Об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.

Добровільне об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов:

1) у складі об’єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування;

2) територія об’єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об’єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об’єдналися;

3) об’єднана територіальна громада має бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області;

4) при прийнятті рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об’єднаної територіальної громади;

5) якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання.

Ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути:

1) сільський, селищний, міський голова;

2) не менш як третина депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради;

3) члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи;

4) органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади).

Держава здійснює фінансову підтримку добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст шляхом надання об’єднаній територіальній громаді коштів у вигляді субвенцій на формування відповідної інфраструктури згідно з планом соціально-економічного розвитку такої територіальної громади.

Законом внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

4.            5 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №160-VІII «Про пробацію» (дата набрання чинності Закону
26.02.2015 р.), який
визначає мету, завдання, підстави, види пробації, правовий статус персоналу органу пробації та суб’єктів пробації.

Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.

Видами пробації є:

ü       досудова пробація,

ü       наглядова пробація,

ü       пенітенціарна пробація.

Суб’єктами пробації є:

ü       обвинувачені, стосовно яких органом пробації готується досудова доповідь;

ü       особи, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;

ü       особи, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт;

ü       особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням; звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років;

ü       особи, засуджені до обмеження волі, які направляються для відбування покарання до виправних центрів;

ü       особи, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, стосовно яких вживаються заходи з підготовки їх до звільнення.

 

5.            10 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №168-VІII «Про внесення змін до пункту 2 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення» (дата набрання чинності Закону 04.03.2015 р.), яким уточнюється, що зазначений Закон не поширюється на продукцію оборонного призначення, яка має походження з країни, визнаної державою – окупантом згідно із законом України та/або визнаною державою – агресором по відношенню до України згідно із законодавством, або ввозиться з території такої держави – окупанта (агресора), та/або з окупованої території України, визначеною такою згідно із законом України.

 

6.            10 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №173-VІII «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» (дата набрання чинності Закону 05.03.2015 р.), яким, зокрема із Закону України «Про захист суспільної моралі» виключаються положення щодо визначення статусу та засад діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Також Законом передбачено, що контроль за додержанням вимог цього та інших законів у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції здійснюють Міністерство внутрішніх справ України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері культури, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, Державний комітет телебачення і радіомовлення України та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Громадський контроль за додержанням вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі здійснюють творчі спілки, які діють у сфері культури та мистецтв, журналістики. Держава забезпечує фінансову підтримку здійснення громадського контролю за додержанням вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

7.            10 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №175-VІII «Про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (дата набрання чинності Закону 28.02.2015 р.), яким частину другу статті 7 Закону України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено пунктом 10.

Відповідно до прийнятих змін до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року.

Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних при виконанні службових обов’язків, пов’язаних з подіями Революції Гідності.

Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зв’язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров’я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання статусу інваліда війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

 

8.            10 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №176-VІII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (дата набрання чинності Закону 04.03.2015 р., крім абзаців сьомого та дев’ятого підпункту 10 та абзацу другого підпункту 11 пункту 1 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 01.01.2016 р.), яким внесено зміни до низки положень Бюджетного кодексу України.

Зміни стосуються повноважень Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, інших державних органів у сфері формування державної бюджетної політики, виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства у зв’язку із зміною окремих конституційних норм щодо формування та діяльності центральних органів виконавчої влади, інших державних органів у сфері формування державної бюджетної політики, виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства та з огляду на положення частини другої статті 120 Конституції України, згідно з якими організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Також внесено зміни до законів України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та «Про Регламент Верховної Ради України».

 

9.            11 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №180-VІII «Про внесення зміни до статті 1861 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою» (дата набрання чинності Закону 12.03.2015 р), яким визначено, що у висновку
про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій, другій та третій
статті 1861 Земельного кодексу, має бути надано вичерпний перелік
недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим
проханням розробника проекту може бути продовжений).

Зазначеними органами може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку.
Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

 

10.        11 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №183-VІII «Про відкритість використання публічних коштів» (дата набрання чинності Закону 11.09.2015 р), який визначає умови та порядок забезпечення доступу до інформації про використання публічних коштів розпорядниками та одержувачами коштів державного і місцевих бюджетів, суб’єктами господарювання державної і комунальної власності, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Цей Закон поширюється на відносини, пов’язані з підготовкою і оприлюдненням розпорядниками та одержувачами коштів державного і місцевих бюджетів, підприємствами, Національним банком України, державними банками, державними цільовими фондами, а також фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та органами Пенсійного фонду інформації про заплановане і фактичне використання публічних коштів.

При цьому публічними коштами вважають кошти державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також кошти суб’єктів господарювання державної і комунальної власності, отримані ними від їхньої господарської діяльності.

Зміст інформації про використання публічних коштів, що підлягає оприлюдненню, та строки її оприлюднення зазначено у статті 3 Закону.

Доступ до інформації, оприлюдненої на єдиному веб-порталі використання публічних коштів, є вільним та безоплатним.

Відповідальність за недостовірність і неповноту інформації, оприлюдненої згідно з цим Законом, несуть керівники розпорядників та одержувачів коштів державного і місцевих бюджетів, підприємств, органів Пенсійного фонду, а також фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законом також вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про здійснення державних закупівель» та «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».

 

11.        12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №189-VІII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування» (дата набрання чинності Закону 04.03.2015 р), яким забезпечено реалізацію прав громадян, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, в зоні антитерористичної операції або переселилися з зазначених територій щодо оформлення спадкових прав.

Відповідні зміни внесено до статі 1221 Цивільного процесуального України, законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Законом також визначено, що у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія або населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють, або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, 7 спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна – основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

 

12.        12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №191-VІII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» (дата набрання чинності Закону 05.04.2015 р., крім деяких пунктів), яким установлено, що строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років.

Визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Крім цього, скасовано вимоги щодо державної реєстрації договору комерційної концесії.

Законом також передбачено, що:

ü       тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду;

ü       виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання;

ü       довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується нотаріусом або іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, а також може посвідчуватися депозитарною установою у визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах від імені юридичної особи видається в порядку, встановленому статтею 246 цього Кодексу, та не потребує посвідчення.

 

13.        12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» (дата набрання чинності Закону 29.03.2015 р.), яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд Законом №192 вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінального процесуального кодексу України, законів України «Про Вищу раду юстиції», «Про доступ до судових рішень», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція) та «Про судовий збір».

Законом №192 внесено зміни до деяких законодавчих актів стосовно судоустрою та судочинства з кінцевою метою ефективного забезпечення права громадян на справедливий суд.

1)           розширено перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень судів загальної юрисдикції.

Так, передбачено, що заява про перегляд судових рішень судів загальної юрисдикції може бути подана виключно з таких підстав:

ü       неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

ü       неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;

ü       невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права;

ü       встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.

Також уточнено строки та порядок подання вищезазначеної заяви;

2)           розширено права громадян щодо гарантій рівності перед законом і судом, гласності, відкритості судового процесу, обов’язковості рішень суду, унормування неупередженого розподілу судових справ. Інформація щодо суду, який розглядає справу, стадії розгляду, місце та час засідань є відкритою і оприлюдненою. Право бути присутнім у відкритому судовому засіданні не може бути обмежено.

Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав;

3)           висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

4)           унормовано питання утворення судів, призначення суддів на адміністративні посади, оптимізації складу судів і їх діяльності. Органи виконавчої влади не мають впливу на процедури утворення судів та визначення кількості суддів.

Крім того, голова спеціалізованого суду теж позбавлений такого права;

5)           зменшено кількість адміністративних посад у судах, зокрема адміністративними посадами в суді вважаються посади голови суду та заступника (заступників) голови суду, які обираються на посади строком на два роки, але не більш як на строк повноважень судді шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному судів.

Суддя, обраний на адміністративну посаду у порядку, визначеному цією статтею, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль.

У суді, кількість суддів в якому перевищує десять суддів, може бути обраний один заступник голови суду, а у суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять суддів, - не більше двох заступників голови суду.

У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду – суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Збори суддів відповідного суду мають право зменшити навантаження щодо розгляду справ на суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, але не більше ніж на шістдесят відсотків порівняно з навантаженням інших суддів;

6)           у складі апеляційного та вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ. Судову палату очолює секретар судової палати, який обирається з числа суддів цього суду строком на два роки. Суддя не може бути секретарем судової палати у відповідному суді більш як два строки поспіль. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про обрання секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного та вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати;

7)           Пленум вищого спеціалізованого суду наділено повноваженням стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням судової системи України;

8)           уточнено і посилено гарантії незалежності і недоторканності суддів, їх права та обов’язки, запроваджено новий текст присяги судді;

9)           встановлено прозорий порядок призначення судді на посаду, включно з процедурами добору кандидатів, відбіркового і кваліфікаційного іспитів, підготовки і навчання кандидатів на посади суддів. Унормовано процедури обрання суддів безстроково та їх призначення і переведення в інші суди, які мають проходити лише на конкурсних засадах.

Регламентовано незалежне оцінювання професійного рівня судді, від результатів якого залежатиме його подальша кар’єра;

10)       передбачено чітке визначення підстав та порядку здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, запровадження видів дисциплінарних стягнень, чіткі строки притягнення суддів до відповідальності та строки погашення дисциплінарних стягнень. При цьому, встановлено гарантії захисту прав суддів та змагальності в дисциплінарному провадженні;

11)       суддя може бути відсторонений від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України виключно в порядку, встановленому цим Законом. Таке відсторонення здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на строк не більше двох місяців.

Продовження строку відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється в тому ж порядку на строк не більше одного місяця. Клопотання про продовження строку такого відсторонення судді від посади подається не пізніше п’ятнадцяти днів до закінчення строку, на який суддю було відсторонено. Вимоги до клопотання про відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності встановлюються процесуальним законом.

Суддя на час відсторонення від посади позбавляється права на отримання доплат до посадового окладу судді;

12)       зміни в організації та порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка діятиме у складі кваліфікаційної і дисциплінарної палат. Уточнено вимоги до членів Комісії, їх права і обов’язки, організація діяльності і забезпечення;

13)       підвищено вимоги до членів Вищої ради юстиції та внесено зміни щодо організації її діяльності;

14)       спрощено організаційні форми органів суддівського самоврядування.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з’їзд суддів України. Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) Раду суддів України;

3) з’їзд суддів України;

15)       встановлено чітке обмеження, стосовно суддівської винагороди, яка за прийнятим Законом №192 регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді (раніше 60);

16)       виключено положення стосовно яких було визначено, що загальна чисельність працівників апаратів судів не може перевищувати величину, визначену із розрахунку 3,7 посади працівників на одну посаду судді, виходячи із загальної кількості посад суддів в цілому у місцевих та апеляційних судах, а також загальна чисельність працівників апаратів Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду не може перевищувати величину, визначену із розрахунку 4 посади працівників на одну посаду судді.

 

14.   12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №198-VІII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» (дата набрання чинності Закону 25.04.2015 р., крім деяких його положень), яким зокрема, встановлюється адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб Національного антикорупційного бюро.

Так, за ненадання інформації Національному антикорупційному бюро на запит його посадових осіб, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, або невиконання інших законних вимог посадових осіб Національного антикорупційного бюро накладатиметься штраф від 250 до 400 нмдг.

За ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме порушення, накладатиметься штраф від 400 до 600 нмдг.

 

15.   13 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон за №208-VІII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції», яким частини третю, шосту та сьому викладено в такій редакції:

«У разі загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов’язків сім’ї загиблого (померлого), його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України»;

«У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов’язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров’я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

У разі отримання працівником міліції поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов’язків, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір одноразової грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб».


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру