Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

На запит ВАСУ Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини підготовлено Висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

У Висновку зазначено, що в цілому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» відповідає міжнародним стандартам. Водночас, наголошується, що заходи з реформування судової системи мають забезпечити розумний баланс між підзвітністю та незалежністю судді

"Юрліга" 01.03.17

 
 
 
 
09:09 01.03.17

Не відновивши довіру до суду, ми втратимо
державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

 

Судова система України стоїть на порозі грандіозного переформатування. Змінюється все - від системи судоустрою до порядку добору і звільнення суддів. Наразі створено новий орган, на який покладено надважливі функції, одна з яких - якісне оновлення суддівського корпусу. Це - Вища рада правосуддя, більшість якої складають самі судді. Вже зовсім скоро - 14-15 березня - позачерговий з'їзд суддів добере 6 членів Ради, яка стане рушієм конституційної реформи. На ці місця претендує 44 кандидати. ЮРЛІГА вирішила поспілкуватися з одним з них - Михайлом Івановичем Цурканом - суддею у відставці, колишнім заступником Голови Вищого адміністративного суду, радником у ВАСУ. М. Цуркан - один з перших суддів, які були обрані до ВАСУ у 2003 році, брав безпосередню участь у створенні ВАСУ та у розбудові системи адміністративного судочинства.

- Михайле Івановичу, Ви пішли у відставку, займаєтесь викладацькою діяльністю, навіщо Вам йти до Вищої ради правосуддя, тим паче, що на стадії її створення Ви критикували запропоновані зміни? Ваші застереження, зокрема, стосувались поєднання в цьому органі кваліфікаційних, дисциплінарних, нормотворчих та адміністративних функцій.

Спрацював принцип «инициатива наказуема». Дійсно, я після прийняття змін до Закону «Про судоустрій та статус суддів» вирішив припинити суддівську кар'єру. Я не бачу свого місця в тому Верховному Суді - структурі, яка не має аналогів у світі. Складається враження, що ми «винаходимо велосипед». Я переконаний, що такий Верховний Суд у майбутньому однозначно буде реформований. Його внутрішня структура несе загрозу основному завданню цього органу - забезпеченню єдності судової практики. Коли в одному Верховному Суді існують 4 незалежних касаційних суди і незрозуміла Велика палата, коли немає процесуального законодавства, невідомі конкретні функції, - вважати, що цей орган буде ефективним, проблематично. Саме тому я вирішив свої знання, навики, досвід передавати своїм студентам в університеті. Дійсно, у період напрацювання змін до Закону «Про Вищу раду правосуддя» я дуже наполегливо намагався через доступні мені канали доводити, що цей орган на сьогодні може бути використаний і як «мирний атом», що працює на благо, і підірвати існуючу судову систему. Зосередження в одному органі тих функцій, про які Ви згадали, не вкладається в моє розуміння ефективності, адже це викличе багато проблем. Водночас я розумію, в якій ситуації перебуває країна. Ми мусимо повернути довіру до суддів, до судової влади, тому потрібні надзвичайні, екстраординарні заходи. І створення ВРП у такому форматі з такими повноваженнями, мабуть, і є тим надзвичайним заходом. Тому, оцінивши остаточно прийнятий Закон і свої здібності, досвід, рекомендації колег, я дійшов висновку, що проходження щаблями судової кар'єри від суду першої інстанції до касаційного суду, навики розгляду і цивільних, і кримінальних, і адміністративних справ - особливо розгляду публічних спорів, які є предметом моїх наукових досліджень - дають мені підстави говорити про те, що я в новому складі конституційного органу зміг би допомогти вирішити покладені на нього завдання. Тим більше, що за Законом і за практикою, що складається, цей орган набуває статусу квазісудового, фактично судового. Його рішення, якщо нічого не зміниться в законодавстві, практично неможливо оскаржити по суті, вони підлягають оскарженню лише з процедурних питань. А оскільки фактично це судовий орган, то хто ж там має працювати, як не судді. Виходячи з цього, розуміючи проблематику і тверезо оцінюючи свій досвід і навики, я вирішив поборотися за це місце. А якщо з'їзд суддів довірить мені, зроблю все, щоб виконати свої функції. Більшість кандидатів у своїх мотиваційних листах пишуть, що вони йдуть захищати суддів. Я ж не вважаю, що суддів потрібно захищати. Суддя, який дотримується закону, здатний захистити себе сам. Переконаний, що цей орган має створити умови, які віддалять суд від політики, зроблять судову владу не тільки незалежною, а й самостійною. Під самостійністю я маю на увазі здатність до самовідтворення - коли побудова, прийняття нових суддів, очищення системи, буде залежати від самих суддів. Законодавець визначає ВРП як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування. Чому ми боїмося сказати, що це орган судової влади, яка є однією з гілок державної влади?

- Можливо тому, що у ВРП присутні не лише судді?

- Правильно підмічаєте. При всьому тому цей орган залишається частково політичним. І хочемо ми цього чи не хочемо, а політика завжди намагатиметься втрутитися у справи суддів. Тим паче, що вбачається можливість впливу на всю судову систему лише через цей один орган. Якщо раніше політики намагались на місцях, на апеляційному, на вищому рівні на когось вплинути шляхом призначення цих суддів, то зараз всі повноваження сконцентровано в одному органі. Це є і позитивом, оскільки вся інформація, проблеми будуть там, але є і ризик. Не дай Бог, цей орган візьмуть під контроль політики, бо тоді судову систему можна буде тримати в уздечці мізинцем.

- А чи не через ситуацію в країні залишена ця можливість - суддям не хочуть давати багато свободи?

- Суддя не є, як Ви кажете, «свободним» чи вільним. Суддя завжди закований у рамки закону, його поводження в цих межах не може ніким контролюватися. Компетенція ВРП - це поводження судді поза рамками Закону. Водночас, якщо ви відкриєте частину 2 статті 106 Закону «Про судоустрій та статус суддів», ви побачите, що починається вона за здравіє, а кінчається за упокой: «Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків». Без розкриття останнього поняття! Фактично, будь-яке скасування судового рішення може бути підставою для притягнення судді до відповідальності. Ви уявляєте, що це таке? Суддя, який боїться прийняти рішення, - не суддя. Я у своїй кар'єрі ще за радянських часів був на межі вигнання. Ще до прийняття відповідного закону я слухав справу, пов'язану із відновленням прав репресованих. І за моє рішення про повернення їм майна мене похвалили в райкомі, а як тільки я вийшов з кабінету, вирішили вигнати. Не вигнали. Вже за часів незалежності, коли тільки започатковувалось фермерство (середина 90-х років), з позовом про надання землі звернувся вінницький фермер, саме тоді ділили колгоспні землі, влаштовували мітинги. Я місяць слухав цю справу під софітами і таки прийняв рішення. Я можу навести багато прикладів справ, за якими я не боявся приймати рішення. Ось сьогодні нам закидають розгляд справ, пов'язаних із «суддями Майдану». З одного боку, кланяємося в бік Європи, говорячи, що Україна єдина прийняла спеціальний закон про виконання рішень ЄСПЛ, та ще й прописала, що його рішення є джерелом права. І тут же відступаємо від рішення «Волков проти України», наголошуючи, що для цих справ строки не такі, бо у нас є необхідність вигнати суддю. Але ж не обов'язково суддів, які себе скомпрометували, виганяти тільки через визнання їх порушниками присяги. Є інші механізми: як кримінально-правові, так і оцінювання. Розумієте, не можна зациклюватись на чомусь одному і казати, що ви всі погані, бо належали до когорти суддів певного періоду. Тут в мене виникає питання: я - суддя Януковича, Ющенка, Кравчука, Кучми чи Горбачова? Я працював суддею більше 30 років, і тільки з 1986 по 1989 не було реформ - йшло по накатаній. З 1989 року ми перебуваємо в стані реформування судової системи. При цьому говоримо, що судова влада нарівні з іншими гілками, а в Конституції боїмося розділ назвати «Судова влада», пишемо функцію - «Правосуддя». Потрібно все називати своїми іменами. Якщо ми реформуємо, в нас має бути поступовий план: досягаємо першого рівня, виходимо на наступний і в кінці побачимо таку систему. Сьогодні ми маємо не реформування, а експеримент з формування судової системи. І залишити це поза увагою мені, який відійшов від суддівства, важко. По суті, я залишаюсь суддею, тому думаю, що мій досвід може стати корисним. Але це вирішувати делегатам з'їзду.

- Повертаючись до Вашої тези про те, що суддя має керуватись виключно законом - зараз Конституція визначає, що суддя має керуватися принципом верховенства права.

- Так. Єдине, що потрібно пам'ятати - верховенство права, і я про це багато говорив, - це надзвичайно делікатний інструмент. Ним можна як вилікувати, так і залікувати. Справа в тому, що навіть європейська практика остаточно не напрацювала загальновизнані складові цього принципу. Комітет Міністрів Ради Європи сходився на 6 основних ознаках, що становлять інститут верховенства права. Аналізуючи рішення ЄСПЛ, я нарахував десь 13-15 принципів. Найцікавіше, що базовою складовою цього принципу є законність. Ми працюємо в системі континентального писаного права. Тому не можемо собі дозволити широке тлумачення принципу верховенства права. Наведу простий приклад: заходить чоловік 2 метри зростом і починає вимагати великої зарплати, бо сам великий і має більші, ніж інші, потреби. Ми можемо сказати, що він має на це право, але все рівно маємо виходити з того, що в системі континентального права закон - перш за все. Лише коли закон не працює чи недосконалий або входить у протиріччя з Конституцією, іншим законом, який регулює однопредметні відносини, - починають діяти принципи. Принципи можуть діяти і окремо, але зазвичай вони діють у сукупності з іншими правилами, традиціями та ін. Я б остерігався людей, які на кожному перехресті доводять, що їх рішення правильне тільки тому, що, на їхню думку, воно відповідає принципу верховенства права. Це складне питання.

- Це складне питання, але воно виходить на перший порядок, зокрема, і через «суддів Майдану», про яких Ви згадували. Я веду мову про заборону мирних зібрань. Суддя, який ухвалив постанову про заборону Майдану в Києві, керувався серед іншого «законом» - рішенням Київради, що встановлює 10-денний строк повідомлення про мирні зібрання, у той час як Конституція гарантує свободу мирних зібрань.

- Так, проблема є. В її основі лежить те, що після прийняття Конституції, яка гарантувала право на мирні зібрання, не були законодавчо врегульовані питання дозволів, заборон, характеру цих зібрань - заявного чи дозвільного. Закон збирались прийняти, і ми були залучені в цей процес. Обговорювалось декілька варіантів закону, який мав би врегулювати ці відносини. Прийнятий закон на сьогоднішній день? Що робити судді? В Конституції не закладено право громадянина на збройне повстання. Йдеться про мирні зібрання. Я думаю, що помилялись ті судді, які суто мирні зібрання під надуманими приводами забороняли. Хоча на той час дійсно теоретично, а деякі і практично застосовували старе радянське законодавство, бо іншого не було. Але підхід, коли базове конституційне право порушується, є неприпустимим. Однак у кожному конкретному випадку, коли йдеться про звільнення того чи іншого судді, треба підходити індивідуально. Ви ж погодитеся, що на певному етапі мирні зібрання набули іншого характеру?

- Звичайно, я погоджуюсь, але в Києві заборона була винесена до того, як характер змінився.

- І була заборона, і не було заборони. Чому ви звертаєте увагу тільки на випадки заборони? Маса рішень, які не стосувались заборон.

- В інших містах. Я навела цей приклад, тому що він ілюструє, як суддя спирався не на конституційний принцип, а на застарілу нормативну базу, яка згідно з рішеннями ЄСПЛ не має використовуватись. Це показова справа з огляду на принцип верховенства права.

- Так. Але що можна було порадити, наприклад, харківському судді, який аргументував заборону мітингу повідомленням спецслужб про можливе закладення вибухівки, і таке інше. Що має робити суддя? Це не просто питання - а з безліччю знаків запитання. Окремі більш досвідчені судді вчиняли досить грамотно. Вони наполягали на наданні більш конкретних доказів або доказів, які доводили реальність небезпеки. Дехто формально підходив. Проблема є, її ніхто не заперечує. Але не можна сказати, що є неправою суддя, яка застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до учасника акції протесту, який не заперечує, що бив міліціонерів, а згідно з його «послужним списком» був засуджений до страти із заміною на 15 років позбавлення волі, є немісцевим. У нас ніколи не виникала думка, що ми можемо мати період ось такого протистояння в суспільстві. До цього часу вважалось, що подібне можливе лише за межами України. Я багато міг би розказати про ці речі, але не хочу ні виправдовувати, ні засуджувати. За все треба відповідати. За кожну незаконну дію винний має понести відповідальність. Я тільки не хотів би, щоб вся проблематика, яка накопичилась у країні, автоматом переносилась тільки на суддів. Мене турбує те, що економічні проблеми, за відсутності явного просування реформ, зводяться до намагання показати позитив, який розкручується на фоні боротьби з корупцією без реальної боротьби з корупцією. Без розумних кроків. І, на жаль, суди, як кінцева ланка у розгляді цих питань, стають об'єктами критики. А чи може суддя першої інстанції розглянути справу за таких процесуальних норм, які виписувався під стабільну ситуацію?

- Ми знову повертаємось до принципу верховенства права. Ви видаєтесь позитивістом, і це зрозуміло - ви виховані в тій школі, але, можливо, зараз закон не здатен врегулювати суспільні відносини у всіх аспектах?

- Я вихованець школи позитивного права, але я не позитивіст. Я давно відступив від цього. З кінця 90-х я займався питанням оскарження неправомірних дій посадових осіб. Цьому присвячена моя дисертація. Я давно відійшов від тієї класичної радянської позитивістської школи. Я маю на увазі інше. Нове покоління потрібно виховати, одномоментно нічого не відбудеться. От я викладаю студентам і мене радує те, що кожного семестру в кожній групі є один-два самородки. Цих людей треба відбирати, підтримувати і в майбутньому формувати новий склад суддів, прокурорів та, зрештою, й адвокатів. Потрібно розуміти, що за один день не можна все змінити в країні. Важливо не віддати на злам ту машину, яка злагоджено працює. У нас вже є приклади поліції, прокуратури. Я не розумію, чому реформатори думали, що до суду ринеться маса авторитетних вчених та адвокатів. Це страшна робота по 15-18 годин, яка не залишає ще й вдома. Я б радив всім критиканам піти до суду першої інстанції - особливо до місцевого загального суду - і подивитись, як працює суддя, як він слухає, наприклад, кримінальні справи. Особливо коли прокурори приходять непідготовленими через надмірне завантаження. Я чув, у Києві в них по 200-300 справ - а у підсудного по 2-3 адвокати - тоді починається цирк.

- Але ж реформа почалась не з основи, а з верхівки. Першим оновлюють Верховний Суд.

- Місцеві суди - це основа. Без міцної основи в країні не відбудеться нічого кардинального. Плюсуйте сюди ще й наш менталітет, який має і пересічний громадянин і депутат. У всіх десь закладена впевненість, що богом є Верховний Суд - тільки в Києві можуть позитивно вирішити їхнє питання. Абсурд, що кожну справу намагаються довести до Верховного Суду. Коли ми були з візитом у Швеції, то поцікавились, чи велике навантаження мають судді. Виявляється, що 20-30 суддів на рік з 800 справ допускають до розгляду десь сотню. Розумієте, вони філософи права, вони над справою працюють, вони з нею декілька днів, а то й тижнів живуть - пропускають через себе, бо в них є на це час. У нас на початок лютого на 46 суддів - понад 23 тисячі справ і матеріалів. І їх не буде менше. З цим треба щось робити. Добре, почали з Верховного, але потім треба братися за місцеві. Найслабша ж ланка - це апеляція, оскільки вона була механічно перетворена з касації. По суті своїй, вона не стала судом, який переглядає справи за правилами оцінки і факту, і права, це є транзитна інстанція.

- То виходить, що справа не тільки в менталітеті. Може, переконання, що справу має вирішити найголовніший, виходить з наявної ситуації. Тим паче, що й Верховний Суд уніс свою лепту в ситуацію невизначеності, адже є правові позиції, які суперечать одна одній, хоча задумані як інструмент забезпечення єдності судової практики.

- Цей Верховний Суд вже доживає своє, тому давайте не будемо про нього. Дивімося в майбутнє. Я ж вважаю, що менталітет сформувався в тому числі через такі правові позиції. Зараз діє підхід «Вот приедет барин, барин нас рассудит», але поступово це змінюється. Молодь пропонує альтернативні шляхи вирішення спорів. Судовий збір виконує як компенсаційну, так і стримуючу функцію. Єдине, що в адмінсудочинстві це мало б працювати дуже обмежено, адже захист закріплених прав не має бути дорогим. Це не ділення бізнесу чи щось подібне, за що зацікавлений має платити. Ми були прихильниками того, щоб в адмінсудочинстві передбачили якомога найнижчі ставки. Неправильний підхід - покладення утримання судової системи на сторін. Ми мали сумний досвід у 90-х роках. Я, будучи головою місцевого суду, очікуючи на кошти від управління юстиції, розраховував купити тисячу конвертів, а коли ці кошти до мене доходили через 2-3 дні, через інфляцію їх вистачало вже на 200-300 конвертів. Тоді дозволили районним радам виділяти на потреби суду частину штрафів, які накладаються за адмінправопорушення. Хоч це було мені й наче вигідно, я кричав, що не можна такого робити. І практика зразу ж засвідчила правильність мої думки: адмінарешти, виправні роботи відразу припинилися - всі перейшли на штрафи - навіть там, де не можна було їх застосовувати. Зараз механізм по-іншому відпрацьований, але компенсаторна та дисциплінуюча функції судового збору не мають вирішувати питання забезпечення судів.

- За реформою, питаннями забезпечення суддів має зайнятися Вища рада правосуддя.

- ВРП разом з органами суддівського самоврядування та ДСА формуватиме бюджетні запити та визначатиме потреби. Тут теж є проблеми. У Раді 21 особа, а це значить, що вони фізично не зможуть охопити все. Тільки зараз їм передали 13 тисяч справ. Тому є небезпека, що певні функції візьме на себе апарат. З цього випливає, що на перехідний період цей орган може працювати в такому вигляді, але в майбутньому він буде реформований. Певні функції будуть віддані за принципом Пруткова «нельзя объять необъятное».

- Як Ви потрапили до списку кандидатів, з яких судді обиратимуть членів ВРП?

- Законом передбачена можливість самовисування. Коли я обговорив з колегами, коли я поспілкувався із суддями і залучився їхньою підтримкою, я зібрав документи і подав свою кандидатуру.

- А як Ви оцінюєте сьогоднішню діяльність ВРП та її нинішній склад, з огляду на те, як обирались її члени і що відбувається навколо деяких з них зараз?

- Обирались відповідно до чинного на той час закону. І я думаю, що там великих проблем не має бути. Я розумію, про що ви ведете мову, але для того, щоб давати оцінку, необхідно знати предмет. Тобто, якщо йдеться про конкретного члена ВРП, якого в чомусь звинувачують, для серйозного висновку необхідно ознайомитися з матеріалами справи. Я її не бачив, але переконаний, що чинні члени ВРП є досить фаховими, тому не думаю, що вони приймають рішення, спираючись тільки на корпоративність. Єдине, що можу сказати, судячи з відкритих джерел, питання цікаве: начебто фіксують, начебто несуть, начебто конкретному, але чомусь десь цей ланцюжок переривається. Давайте дочекаємось розслідування, адже не так там все однозначно, як комусь хочеться. Взагалі-то, ця проблема існує і в суддів, хоч останнім часом вони виправляються. Суддя - це німий закон, а суд - це орган, який лише правильно застосовує право. При цьому потрібно ще й доводити рішення до відома громадян - люди мають знати, про що йдеться. У нас цього, на жаль, не було. Ми вважали, що якщо 90 % рішень взагалі не оскаржується, люди мали б зрозуміти, що судді компетентні. Але виявилось, що достатньо лише декількох негідників, щоб затаврувати всіх суддів. Декількох проколів у правозастосуванні достатньо, щоб заявити про тотальну неграмотність. Коли ж немає суспільної довіри, фактично йдеться про нелегітимність влади. Якщо люди суцільно не довіряють суду чи парламенту, постає питання: чи легітимний він по суті, а не по формі. І влада, і кожен громадянин мають зрозуміти, що огульне безпідставне звинувачення не сьогодні, так завтра призведе до того, що отримане позитивне судове рішення для оточуючих буде нікчемним. От невдовзі піднімуть питання з введенням в обіг нашого основного ресурсу - землі. По справах я вже бачу, що легітимізувати цю вUасність будуть намагатися через суди. Це ставить грандіозний виклик перед судами. Як Ви думаєте, чому в кінці 90-х надзвичайно піднявся авторитет суду? Младоолігархи зрозуміли, що приватизоване у сумнівний спосіб найкраще легалізувати через суд, і почались процеси. Потрібні рішення щодо київської землі отримували у вінницькому судді, щодо львівської - у київському. Непідготовлений і не виключено, що вмотивований суд можна задіяти в цьому механізмі. До цього часу судді були у шкаралупі - вони вважали, що достатньо винести правильне рішення і більше нічого не потрібно доказувати. І це дійсно так у системі, де суд сприймається як незалежний арбітр. А коли цю довіру похитнути не без участі і влади, і преси, і окремих суддів - не знаємо, що робити. Не виходити ж на площу з криком «я хороший суддя», бо хто тобі повірить. Необхідно ставити правильні акценти на проблемах, іти до людей, розповідати і міняти ситуацію.

- А як має реагувати суспільство, коли Генпрокурор (колишній член ВРЮ) звинувачує дійсного члена у злочині. При цьому ВРП має займатися кар'єрними й дисциплінарними питаннямиЧи не є це політичним впливом? Тим паче, що дійсні члени ВРП поки не зміняться.

- Я не хотів би спрощено підходити до проблеми судової влади. Ми можемо сприймати цей світ через тих же марксистів, можемо заперечувати, але нікуди не дінемось від того, що суд і політична система - це надбудова. І революційні зміни, які відбувались, потребують осмислення. Як класифікувати революцію, що відбулась, і чи завершилась вона? Не можна сказати, що достатньо буде поміняти цих членів, і в нас все стане інше. Мені важко уявити, що сучасні еліти, якщо їх можна так назвати, відмовляться від можливості мати вплив на суд. Цього не буде. Лише поступово видавлюючи через закон, Конституцію політиків - міністра і Генпрокурора з цього складу, через усунення участі парламенту, введення представників громадянського суспільства (тільки не щойно зареєстрованих організацій, які вже перевіряють щось у Радах), можна щось змінити. Деполітизація цього органу і виховання самих суддів, бо, зрештою, неважливо, хто призначає, важливо, чи є у суб'єкта призначення важіль впливу і як сама особа це сприймає. Ми мусимо по краплі видавлювати із себе рабів. Про це надзвичайно важко говорити, коли ти 30 років був у цій системі і знаєш її зсередини. Ви не уявляєте, як в 90-ті роки доводилось викручуватись головам місцевих судів, щоб не потрапити у залежність до місцевої влади, яка була причетна до фінансування. Лише коли суддя на своєму місці, він знайде механізм, який і збереже його відносини з владою, від якої залежить його забезпечення, і водночас пояснить, чого не можна робити за законом. Певний період вседозволеності, який видавався за незалежність судді, зробив свою справу. Виправлення ситуації займе багато часу. Ми 11 років йшли до створення Вищого адмінсуду, а сьогодні нам кажуть - йдіть на конкурс. Ну добре, але що робити з апаратом? Апарат працює злагоджено, але кажуть - вигнати всіх і оголосити конкурс. Для чого ж ми ростили стільки кадрів? Людей з дипломами юристів маса, а юристів-то одиниці. Те ж саме стосується і адміністративної юстиції в цілому. Навіть Венеційська комісія вказала на необхідність її збереження. Чому кримінальним суддям важко прилаштуватися до адміністративного судочинства - бо вони, як ви кажете, позитивісти. У цивільних же суддів інший підхід, вони розуміють, що таке оціночне поняття. Адміністративне ж право - це конгломерат. У Європі до цього часу сперечаються за межу, яка відділяє публічне право від приватного. І виховання суддів - спеціалістів в адміністративному праві, займає багато часу. А те, що ґрунтується на неправильних посилах, завжди наткнеться на якусь стіну, подолати яку неможливо.

- Повертаючись до того, як суспільство сприймає суддів, та до відновлення довіри. Чи є щось, що може компрометувати вас в очах суспільства?

- А як ви думаєте - за 30 років у моїй шафі не заховано кількох скелетиків? Згадуючи байку Глібова про вовка та ягня, «ти винен тим, що ти ягня, а вовку треба їсти». По-перше, належність до когорти суддів, які вже довгий час у системі, несе відтінок негативу. Мене, звичайно, дивує позиція громадськості, яка вимагає доказів активності в період революції, непричетності до узурпації влади. Я не знаю, чи можна вважати компроматом те, що людина просто належала до легальної структури, нормально виконувала свої обов'язки і не приймала рішень, які б її компрометували. По-друге, статки. Тут я маю пояснити, що за останні 11 років мої доходи (суддівська зарплата, викладання) склали майже 600 тис. доларів. Квартира в Києві (належить в рівних частках М. Цуркану, його дружині та двом дочкам - ред.) - приватизована. Все решта - придбано поступово. Практично ніколи не купляв нових машин, хоча й мав можливість - мене влаштовували вживані. Можливо, на фоні суцільної бідноти показувати статки нескромно, але я їх не ховаю. У мене є мрія, яку не змогли здійснити мої покійні батьки - створити місце, де могла б зібратися вся сім'я. Це спробувала здійснити дружина, яка уклала з друзями угоду щодо добудови котеджу в Криму. Але як тільки ввели в експлуатацію - Крим відійшов. Зараз вже спробував я - продавши все, що є, придбав земельну ділянку, щоб побудувати дачу, де могли б збиратися старша дочка із сім'єю, молодша дочка і багато внуків. Все що є, все задокументовано. Для уникнення запитань на ведення робіт я уклав угоди з організаціями. Біля 3 тис. валюти на рахунку мені потрібно для того, щоб дочка, яка ще є студенткою, до того ж займається волонтерською діяльністю, мала можливість виїхати закордон. По-третє, негативно можуть сприйняти те, що моя старша дочка є суддею Київського окружного адміністративного суду. Вона, відпрацювавши практично 5 років, не отримала жодної скарги. І рішень про заборону якихось зборів вона не приймала. Я дуже не хотів, щоб вона була суддею, але це її вибір. Знаючи і англійську, і французьку, вона пішла не в нотаріуси чи адвокати, і я цим горжусь. У таких принципових людях я бачу майбутнє судової системи. Вона одна з перших пройшла кваліфікаційне оцінювання. До речі, я знайомий з американським суддею українського походження, в якого, як виявилось, син теж є суддею. У них це не є проблемою, адже існує процесуальний кодекс, який усуває конфлікт інтересів. Ви розумієте, ображає те, що піднімаються декларації останніх років, але ніхто не питає, а як ти, чоловіче, жив, як ти купив першу машину, як вижив у 80 та 90-ті…

- То розкажіть.

- Так от, щоб купити першу 13-річну «копійку», брали відпустку і створювали з родичами бригаду - збирали врожай яблук у радгоспі й отримували 20 % продукції. Брат з батьком відвозили ці яблука до Росії, до Горького (зараз - Нижній Новгород). І це я вже був суддею. Або ще: брали в оренду земельні ділянки, сіяли просо, в'язали з урожаю віники і продавали їх оптом по 80 копійок. У 90-х був час, коли моя дружина, працюючи вчителем, отримувала набагато більше за мене. І на базарі стояла, торгувала з поляками. Жили як всі. Поступово зарплати значно підвищили. Останні 12-13 років я отримував по 3-4 тисячі доларів на місяць. Щоб досягти своєї мрії і побудувати будинок для сім'ї, ми з дружиною домовились не витрачати гроші на закордонні поїздки. Лише пару разів виїхали до Туреччини та Єгипту, і то не в сезон. Готовий порвати свій диплом юриста, якщо хтось скаже, що Цуркан щось у когось вимагав.

- Тоді законодавство не забороняло суддям мати побічні доходи?

- У радянські часи законодавство не передбачало таких обмежень, до того ж йдеться про позаробочий час. Лише у 1992 році було прийнято Закон про судоустрій і статус суддів, який дозволяв лише викладацьку та наукову діяльність. Але отримання доходів від продажу майна не заборонено, і навіть не оподатковувалось.

- Чи задоволені ви своїм життям?

- Я задоволений своїм життєвим шляхом. Єдине, що мене турбує, щоб мої молоді колеги по завершенню такого шляху, який пройшов я, не мали тої муті на дні душі, яка з'являється, коли стає небезпечно говорити, що ти є суддя. Втративши довіру до суду, не відновивши цю легітимність і не усвідомивши, що це єдиний орган, якому надано право розв'язання конфлікту в державі, ми можемо втратити саму державу. І це не високомовні слова.

Бесіду вела Марина Ясинська 


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру