Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

Апарати вищих спеціалізованих судів повинні бути збережені, - заступник Голови ВАСУ Михайло Смокович

Якщо спочатку буде сформовано лише суддівський корпус Верховного Суду, а згодом вирішуватиметься питання з апаратами, то здійснювати судочинство Верховний Суд зможе, у кращому разі, місяців через три-чотири

Огляд ЗМІ. Не відновивши довіру до суду, ми втратимо державу - суддя у відставці Михайло Цуркан

ЮРЛІГА поспілкувалась із кандидатом у члени Вищої ради правосуддя

Пленум ВАСУ ухвалив ряд постанов, зокрема, про внесення змін до КАСУ щодо свободи мирних зібрань

Постанову «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо свободи мирних зібрань», яку направлено до Ради з питань судової реформи

Інформаційний бюлетень щодо тримання мігрантів під вартою

Переклад на українську здійснено Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні на запит Вищого адміністративного суду України

На запит ВАСУ Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини підготовлено Висновок щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

У Висновку зазначено, що в цілому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» відповідає міжнародним стандартам. Водночас, наголошується, що заходи з реформування судової системи мають забезпечити розумний баланс між підзвітністю та незалежністю судді

Постанова «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням» від 25.06.2009 №2

 

 
 ПЛЕНУМ ВИЩОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
 
ПОСТАНОВА
         
25.06.2009                                         м. Київ                                                        № 2
 
 
Про звернення до
Конституційного Суду України
з конституційним поданням
 
Заслухавши доповідь секретаря Пленуму Вищого адміністративного суду УкраїниСмоковича М.І. та обговоривши внесений Головою Вищого адміністративного суду України Пасенюком О.М. проект звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення частини першої статті 143 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та положень статті 12 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІП (із змінами і доповненнями), керуючись статтею 147 та частиною другою статті 150 Конституції України, статтями 13, 39 і 41 Закону України «Про Конституційний Суд України», пунктом 6 частини другої статті 44 Закону України «Про судоустрій України», Пленум Вищого адміністративного суду України
 
 
ПОСТАНОВИВ:
 
1.           Доповідь секретаря Пленуму Вищого адміністративного суду УкраїниСмоковича М.І. взяти до відома.
 
2.           Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення частини першої статті 143 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та положень статті 12 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІП (із змінами і доповненнями).
 
Голова
Вищого адміністративного
суду України                                                                                      О.М. Пасенюк
 
 
                                                                                                                                                      
До Конституційного Суду України
вул. Жилянська, 14
м. Київ, 01033
 
Суб'єкт     права     на    конституційне
подання
Вищий адміністративний суд України
вул. Московська, 8, корп.5, м. Київ, 01029
 
Уповноважені Головою Вищого адміністративного    суду    України дорученням:
 
Демченко Вадим Костянтинович
вул. Московська, 8, корп.5, м. Київ, 01029
 
Гончар Любов Ярославівна
вул. Московська, 8, корп.5, м. Київ, 01029
 
Ханова Раїса Федорівна
бул. Шевченка, 26, м. Донецьк, 83017
 
       КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
щодо офіційного тлумачення частини першої статті 143 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та положень статті 12 Земельного кодексу України
 
Відповідно до статей 147, 150 Конституції України, статей 13, 39, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України» Вищий адміністративний суд України звертається до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення слів «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», закріплених у частині першій статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в» та «г» статті 12 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради, 2002, № 3-4, ст.27) та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (Офіційний вісник України, 2005, № 32).

Згідно з пунктами 1 та 2 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суди, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень (до них віднесені органи місцевого самоврядування) перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Аналіз судової практики адміністративних судів та судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України свідчить про неоднозначне розуміння слів «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», закріплених в частині першій статті 143 Конституції України.

Розв’язання цієї проблеми є необхідним для визначення судової юрисдикції у спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права фізичних та юридичних осіб у сфері регулювання земельних відносин.
Неоднаковою, на наш погляд, є судова практика в цій категорії спорів Верховного Суду України.
Для прикладу можна навести справу за позовом Омеляшка Василя Івановича до міської ради про визнання недійсним рішення щодо незаконного вилучення у нього земельної ділянки.
Постановою Верховного Суду України від 25.03.2008 у цій справі скаргу Броварської міської ради Київської області задоволено частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 03.04.2007 скасовано, справу направлено до Вищого адміністративного суду України на новий розгляд.
Приймаючи зазначену постанову, Верховний Суд України виходив із того, що спір є публічно-правовим, оскільки виник із публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень.
Висновок Вищого адміністративного суду України про те, що предметом спору в цій справі є право користування земельною ділянкою, спір має приватноправовий характер, Верховний Суд України визнав помилковим, оскільки вимоги позивача стосуються перевірки правомірності рішення міської ради, а з обставин справи, встановлених судами, не вбачається того, що спірну земельну ділянку було передано іншій особі, з якою у позивача виник спір або, що при вирішенні цієї справи порушуються права третіх осіб.
Крім цього, Верховний Суд України зазначив, що становище, яке було до видання оспорюваного акта, може бути відновлено застосуванням такого способу захисту порушеного права, як визнання незаконним (недійсним) акта суб'єкта владних повноважень. Відтак, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також Верховний Суд України, розглянувши скаргу заступника Генерального прокурора України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.02.2007 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАКС» (далі –                     ТОВ «ПАКС») до Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим, за участю третьої особи – Верховної Ради України, про визнання незаконним рішення, яким було скасовано рішення цієї ж селищної ради про затвердження проекту відведення та передачу земельної ділянки у довгострокову оренду
ТОВ «ПАКС» для будівництва, перевірив за матеріалами справи в порядку адміністративного судочинства наведені у скарзі доводи та не виявив неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права. Відтак, рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій, якими визнано рішення Лівадійської селищної ради від 29.03.2005
№ 4 незаконним, постановою Верховного Суду України від 22.01.2008 було залишено без змін.
Аналогічну позицію про належність до юрисдикції адміністративних судів спорів, де стороною є орган місцевого самоврядування, який реалізує свої повноваження у галузі земельних правовідносин, було викладено Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2008 року у справі за позовом Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» до Київської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Міністерства культури і туризму України, історико-архітектурної пам'ятки – музею «Київська фортеця», Державної служби з питань національної культурної спадщини, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, про зобов'язання видати державний акт на право постійного користування землею та стягнення 244 265,90 грн., а також у постанові від 15 квітня 2008 року у справі за позовом Пашаяна В.В. до Київської міської ради про визнання протиправними рішень та їх скасування.
Разом із цим постановою Верховного Суду України від 23.09.2008 у справі за позовом Смаги Катерини Григорівни до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Сільськогосподарського кооперативу «Борщагівський-1» про визнання нечинним і скасування рішення сільської ради від 14 січня 2005 року № 11 «Про передачу в оренду земельної ділянки СКГ «Борщагівський-1» та розірвання договору оренди земельної ділянки скаргу СГК "Борщагівський-1" було задоволено.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 04.07.2007, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 та постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 07.08.2006 Верховним Судом України було скасовано та закрито провадження в адміністративній справі.
Переглядаючи рішення попередніх судів, Верховний Суд України висловив таку позицію.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 того самого Кодексу означає, що ним є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради мають право розпоряджатися землями територіальної громади шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування і вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади села; організації землеустрою; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного й екологічного законодавства; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) і надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж сіл; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. При цьому, за змістом зазначеної статті, сільська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Верховний Суд України дійшов висновку, що при здійсненні повноважень власника землі сільська рада не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею, а заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер. Відтак, орган місцевого самоврядування у цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень.
Така правова позиція, на нашу думку, не відповідає принциповим положенням Конституції України, яка відносить землю до об’єктів власності Українського народу.
Від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України, а тому правовідносини, які пов’язані із здійсненням повноваження власника землі органами державної влади та місцевого самоврядування, є публічно-правовими, так як вони здійснюються від імені кожного громадянина України – члена територіальної громади села, селища, міста і можуть контролюватися власником землі – народом.
Віднесення правовідносин, пов’язаних із правом розпорядження землею, які виникають між членами територіальної громади – громадянами України, юридичними особами та органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, до приватноправових є помилковим і не відповідає Конституції України.
Правовідносини, пов’язані зі здійсненням права власника на землю органами державної влади та місцевого самоврядування, є особливим видом виконання делегованих повноважень Українського народу.
Правова природа виникнення права власності органів державної влади та місцевого самоврядування на об’єкти права власності передбачена статтею 13 Конституції України (земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси) є особливим видом власності.
Таким чином, Верховний Суд України не врахував того, що метою утворення органів місцевого самоврядування не є здійснення підприємницької діяльності, а є виключно забезпечення публічного інтересу громади, яку вони представляють.
Таку ж правову позицію Верховний Суд України виклав у постанові від         22 квітня 2008 року за результатами розгляду скарги ТОВ «Комекс» у справі за позовом ПП «Константа» до Дніпропетровської міської ради, за участю третьої особи – ТОВ «Комекс» про визнання недійсним рішення від 13 липня 2005 року № 522/29 «Про дозвіл ТОВ «Комекс» на продовження проектно-вишукувальних робіт щодо розташування житлового комплексу на вул. Колодязній у районі буд. № 2 (Жовтневий район)».
Відтак, Верховний Суд України у своїх рішеннях висловлював протилежні по суті правові позиції щодо аналогічних спірних питань.
 
Вищим господарським судом України в частині першій інформаційного листа від 21.01.2009 № 01-8/33 про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права викладено такі правові позиції: «Справи в спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права суб'єктів господарювання на користування земельною ділянкою, підвідомчі господарським судам. Такі спори підлягають вирішенню господарським судами згідно з приписами статей 2, 12 Господарського процесуального кодексу України».
При цьому Верховний Суд України не заперечував проти позиції, висловленої в цьому листі.
Загальні правові положення щодо визначення юрисдикції спорів, які підлягають розгляду адміністративними судами, визначено в Кодексі адміністративного судочинства України.
 
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, у тому числі, і з земельних правовідносин, але крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Законом України від 15 грудня 2006 року № 483-У «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» з пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України виключено положення про підвідомчість господарським судам справ у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Таким чином, Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості розгляду позовів про оскарження актів (до яких належать рішення органів місцевого самоврядування) господарськими судами, а Цивільний процесуальний кодекс України вказує на можливість розгляду земельних спорів за правилами іншого судочинства.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) – публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Основні повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією та законами України.
Статтею 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У параграфі першому статті 3 Європейської Хартії про місцеве самоврядування (1985 року) викладено головні характеристики місцевого самоврядування, як вони повинні розумітися з огляду на цілі Хартії. Зокрема, місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою частиною суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу представницькі права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені статтею 143 Конституції України, згідно з якою територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Статтею 142 Конституції визначено, що до матеріальної бази органів місцевого самоврядування належить земля. Управління землею здійснюють органи місцевого самоврядування в межах, визначених законом, шляхом ухвалення цими органами повноважних рішень.
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону встановлено, що до компетенції міських рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин відповідно до вимог чинного законодавства. Частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено спосіб реалізації компетенції органу місцевого самоврядування та встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частинами третьою та п’ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, міст; від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні громади.
Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, серед яких до зазначених повноважень підпунктом «а» визначено розпорядження землями територіальних громад, а підпунктом «б» передача земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками за рахунок земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування і державних органів приватизації відносно земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти, що підлягають приватизації, в межах, установлених цим Кодексом.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Кодексу, з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, визнанням недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституції України і частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Аналіз зазначених норм Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Кодексу адміністративного судочинства України дає, на нашу думку, переконливі підстави вважати, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи повноваження у галузі земельних правовідносин, діють як суб'єкти владних повноважень, які представляючи публічний інтерес територіальної громади, управляють землями комунальної власності, забезпечують реалізацію права членів територіальних громад на користування та власність земельними ділянками, організують господарську діяльність на території відповідних міст, селищ і сіл, надаючи земельні ділянки господарюючим суб'єктам. Метою утворення будь-якої місцевої ради є захист і представництво публічного інтересу громади. Представництво та захист цього інтересу відбувається за чітко встановленими правилами та адміністративними процедурами.
Слід зазначити, що держава встановлює певну систему юридичних норм, які закріплюють і регулюють відносини щодо володіння матеріальними цінностями, а також щодо їх використання і розпорядження, котрі в сукупності становлять юридичний інститут власності.
Власність — це право володіння, користування та розпорядження своєю річчю, захищене проти будь-якого втручання з боку інших осіб. Виключення можуть бути встановлені тільки на підставі законодавчих актів.
Згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Власник може здійснювати відносно своєї речі все, що не заборонено законом або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника відносно реалізації влади над річчю, що належить йому, виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.
У той же час володіння означає господарське панування власника над річчю, можливість вільно, на свій розсуд впливати на неї у будь-який момент.
Загальновизнаними є норми та правила, відповідно до яких учасникам цивільних відносин дозволено все, що не заборонено. На відміну від цього учасникам публічних відносин дозволено те, що передбачено нормативними актами, і тільки у спосіб, передбачений нормативними актами.
Органи місцевого самоврядування обмежені законодавством у можливості розпоряджатися землею, про що свідчать положення статті 127 Земельного кодексу України, а саме: органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на конкурентних засадах у формі аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 Земельного кодексу України; передають землю у постійне користування. 
При укладанні договорів оренди землі органи місцевого самоврядування, державної влади повинні керуватися чинними нормативними актами, в тому числі постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 р.N 1724 та № 780 від 03.09.2008р.), що також свідчить про обмеження свободи при укладенні договорів, яка гарантована статтями 6, 627 Цивільного кодексу України.
Зазначені вище органи, без наявності передбачених Земельним кодексом України підстав та порядку ( ч. 11 ст. 123 Кодексу), не мають права відмовити особі в розгляді його питання щодо надання землі.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що органи місцевого самоврядування не є власниками землі в розумінні цього поняття, а тому не є рівноправними суб'єктами земельних відносин, а лише виконують представницькі функції.
Нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування наділено основними і делегованими повноваженнями. Підпунктом 2 пункту «б» частини першої статті 33 Закону встановлено, що до делегованих повноважень у сфері регулювання земельних відносин і охорони навколишнього середовища належать:
реєстрація суб'єктів права власності на землю;
реєстрація права користування землею і договорів оренди землі;
видача документів, що свідчать про право власності і право користування землею.
Підпунктом 8 передбачено, що до делегованих повноважень також належить підготовка рішень про надання або вилучення у встановленому законом порядку земельних ділянок.
Отже, видача документів, які засвідчують право власності і право користування землею, відбувається виключно відповідно до рішення органу місцевого самоврядування і договору, які зобов'язані укласти підпорядковані цьому органу структури (комунальні організації і комунальні підприємства) з особою, якій виділено, відповідно до розпорядчого рішення, ділянку землі. Комунальні організації підприємства не є власниками землі і під час укладення таких договорів виконують виключно управлінську функцію. При цьому може виникнути істотна небезпека побудови і використання корупційних схем незаконного виділення земельних ділянок як у власність, так і в користування, тому що власник завжди зацікавлений в отриманні вигоди або доходу для себе, а управлінець не завжди зацікавлений в отриманні вигоди або доходу для громади.
Відтак, на думку заявника, законодавець передбачив, що юридичною формою волевиявлення місцевої ради в питаннях регулювання земельних правовідносин є ухвалення рішення на сесії відповідної ради шляхом прийняття відповідних управлінських рішень, а метою цих рішень є забезпечення публічного інтересу громади.
Крім того, Конституційний Суд України у своїх рішеннях
 від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення.
Таким чином, необхідність офіційного тлумачення слів «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» закріплених в частині першій статті 143 Конституції України; пунктів «а», «б», «в» та «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлена потребою визначити компетенцію адміністративних судів як основного гаранта судового захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначена норма Конституції України та відповідні норми законів потребують невідкладного офіційного тлумачення Конституційним Судом України. Мета цього тлумачення – сприяння однаковому і правильному застосуванню законодавства судами при вирішенні аналогічних спорів і виробленню єдиної судової практики з цих питань.
Ураховуючи наведене, на підставі пункту 4 статті 13, статей 39, 41, 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» для забезпечення встановлення єдиних критеріїв визначення юрисдикційної належності судових спорів, просимо:
 
1.                           Відкрити конституційне провадження за конституційним
поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення слів «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», закріплених частиною першою статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
2.                           Дати офіційне тлумачення слів «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», закріплені частиною першою статті 143 Конституції України, щодо того, чи є органи місцевого самоврядування суб’єктами владних повноважень при вирішенні інших питань місцевого значення в процесі реалізації своїх повноважень у сфері земельних відносин.
3.                           Дати офіційне тлумачення пунктів «а», «б», «в» та «г» статті 12 Земельного кодексу України в аспекті питання: чи вбачається з цих пунктів статті 12 Земельного кодексу України, згідно якого місцеві ради мають право розпоряджатися землями територіальних громад, передавати земельні ділянки комунальної власності у власність фізичних та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надавати земельні ділянки у користування та вилучати їх із земель комунальної власності відповідно до того самого Кодексу, що орган місцевого самоврядування при здійсненні зазначених повноважень виступає як суб'єкт владних повноважень.
4.                           Дати офіційне тлумачення частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, що застосовується судами при визначенні юрисдикційності, а саме: чи належить до компетенції адміністративних судів розгляд спорів про визнання недійсними рішень (дій, бездіяльності) органів місцевого самоврядування, якими порушуються права фізичних та юридичних осіб у сфері регулювання земельних відносин.
 
Додатки:
Копія довіреності на представництво від 2009.
Витяг із Кодексу адміністративного судочинства Українивід 6 липня 2005 року № 2747-ІV ( 2747-15 ) на 2 арк.
Витяг із Конституції України ( 254к/96-ВР ) на 3 арк.
Витяг із Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року№ 2768-ІІІ на 4 арк.
Витяг із Господарського процесуального кодексу Українивід 6 листопада 1991 року № 1798-ХП на 1 арк.
Витяг з інформаційного листа Вищого господарського судуУкраїни від 21.01.2009 № 01-08/33 на 1 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 25 березня 2008 року на 3 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 22 січня 2008 року на 2 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2008 року на 3 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 22 квітня 2008 року на 5 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2008 року на 3 арк.
Копія постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2008 року на 3 арк.
Копія постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року на 1 арк.
Конституційне подання з додатками згідно з переліком у трьох примірниках.
Конституційне подання схвалено постановою № 2 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009.
Голова Вищого
адміністративного суду України                                              О.М. Пасенюк
 


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру