Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

До уваги громадян!

У зв’язку з численними зверненнями громадян щодо порядку роботи Вищого адміністративного суду України з урахуванням призначення суддів нового Верховного Суду, повідомляємо

Постанова Пленуму ВАСУ «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7


ПЛЕНУМ ВИЩОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
ПОСТАНОВА
20 травня 2013 року
м. Київ
                             № 7
 
Про судове рішення в адміністративній справі
 
Для забезпечення правильного й однакового застосування адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) при ухваленні рішення суду Пленум Вищого адміністративного суду України
 
ПОСТАНОВЛЯЄ дати судам такі роз’яснення:
 
1. Найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення.  
Судове рішення – це актправосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов’язковим до виконання на всій території України.
 
2. Залежно від кола питань, вирішених через ухвалений акт, судові рішення поділяються на постанови та ухвали.
Постанова – письмове рішення суду в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову (пункт 12 частина перша статті 3 КАС України), тобто є вирішення судом спору по суті.
Ухвала – письмове або усне рішення суду в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання (пункт 13 частина перша статті 3 КАС України).
Обов’язково у письмовій формі і окремим документом викладаються ухвали з питань, визначених частиною четвертою статті 160 КАС України.
З інших процесуальних питань, які вирішуються під час судового розгляду, ухвали можуть бути усними або письмовими, якщо вони викладаються окремим документом.
Суди повинні розрізняти ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від ухвал, якими вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. Останні викладаються лише у письмовій формі.
 
Форма судового рішення не пов’язується з видами і особливостями судового провадження.
 
3. За змістом частини першої статті 14 КАС України судові рішення, якими закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України.
Закінчення розгляду справи у розумінні цієї норми права є вирішення спору по суті судом першої, апеляційної або касаційної інстанції, у тому числі прийняття постанови щодо частини позовних вимог відповідно до частини першої статті 164 КАС України, ухвалення додаткового судового рішення (стаття 168 КАС України) або в разі, якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов (частина четверта статті 121 КАС України), та вирішення вимоги апеляційної та касаційної скарг. Ці рішення ухвалюються іменем України.
Така вимога не поширюється на інше закінчення розгляду справи (закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду), що оформлюється ухвалою.
 
4. За змістом статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону – на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.
 
5. Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.
 
6. Зміст ухвалених судових рішень повинен відповідати приписам статей 163, 165, 183-3, 183-4, 206, 207, 231, 232 КАС України. Рішення судів
 
усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким, обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини з додержанням зазначеної послідовності.
Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення.
Чiткiсть викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, вiдповiдають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко спiввiдносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування i при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Разом з тим суди повинні звернути увагу, що за приписами частини четвертої статті 183-2 КАС України за результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав ухвалює законне рішення. З огляду на вимоги частини четвертої та шостої вказаної статті постанова, прийнята у скороченому провадженні, може містити тільки вступну частину, мотивувальну частину, в якій є посилання на положення закону, яким суд керувався і на підставі яких задоволено позов, та резолютивну частину.
Суди повинні враховувати, що рішення не повинно містити зайвої деталізації (викладення змісту ухвал суду про рух справи або ухвал, постановлених у судовому засіданні, іншої інформації тощо), яка не має правового значення для вирішення справи.
 
7. У вступній частині судового рішення зазначаються необхідні відомості, які дають змогу ідентифікувати постанову, тобто вона повинна містити:
 
7.1 дату, час (у постанові суду першої інстанції) та місце ухвалення рішення.
Під датою та часом ухвалення судового рішення необхідно розуміти дату складання та підписання постанови, ухвали у порядку, передбаченому статтею 160 КАС України.
Місцем ухвалення судового рішення є місцезнаходження суду;
 
7.2 найменування адміністративного суду.
Найменування суду повинно відповідати найменуванню, визначеному в Указі Президента України від 1 жовтня 2002 року № 889 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» (із подальшими змінами) та в Указі Президента України від
16 листопада 2004 року № 1417 «Про утворення місцевих та апеляційних 
адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» (із подальшими змінами);
 
7.3 прізвища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідання (у разі участі секретаря у розгляді справи).
Указуючи склад суду, у разі колегіального розгляду справи, необхідно вказувати головуючого (суддю-доповідача) в судовому засіданні;
 
7.4 імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У судовому рішенні зазначаються прізвища та ініціали представників сторін та третіх осіб, прокурора, які були присутні в судовому засіданні, під час якого ухвалене судове рішення.
У разі якщо стороною у справі є юридична особа, то вказується її організаційно-правова форма та повне найменування відповідно до документів про реєстрацію юридичної особи.
У разі якщо стороною у справі є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи або інший суб’єкт при здійсненні ним владних функцій на основі законодавства,то вказується повне найменування цього органу (суб’єкта) відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють його утворення, функціонування та повноваження. Найменування посадових і службових осіб, крім прізвища, імені та по батькові, повинні містити точне найменування посади.
У разі участі у справі як сторони або іншої особи, яка бере участь у справі, фізичної особи, вказується повністю її прізвище, ім’я та по батькові відповідно до документа, що посвідчує особу. Якщо предмет позову безпосередньо пов'язаний із здійсненням цією фізичною особою підприємницької діяльності, інформація про її підприємницький статус повинна бути обов’язково відображена в судовому рішенні.
Найменування об’єднання громадян, яке здійснює діяльність без створення юридичної особи, зазначається відповідно до протоколу його установчих зборів.
У справах про заборону відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації його повне найменування вказується відповідно до свідоцтва про його акредитацію, виданого уповноваженим органом з питань реєстрації.
За наявності у справі третіх осіб потрібно точно зазначати їхній процесуальний статус, визначений статтею 53 КАС України, – із самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких;
 
7.5. предмет адміністративного позову (у тому числі як основного позову, так і позовних вимог третьої особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, повинен формулюватися судом стисло в обсязі, достатньому для того, щоб зрозуміти зміст спору, виходячи з вимог частин четвертої або п’ятої статті 105 КАС України та інших норм процесуального законодавства;
 
7.6 номер адміністративної справи, що забезпечує оперативне та якісне оброблення судового рішення за допомогою комп’ютерної та електронної техніки, його використання як одного з джерел інформації. Стаття 163 КАС України не передбачає зазначення в судовому рішенні номера адміністративної справи. Водночас підпунктом 6.41 Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 року № 155 (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2008 року № 134, 30 червня 2010 року № 87, 15 грудня 2011 року № 168), передбачено, що нижче назви процесуального документа в правому верхньому куті напроти дати проставляється номер справи. Суди повинні керуватися вказаними вимогами наведеної Інструкції та зазначати в судовому рішенні номер судової справи.
У вступній частині судового рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, крім визначених законом відомостей, повинні бути також зазначені відомості про особу, яка подала апеляційну або касаційну скаргу, та рішення суду першої або апеляційної інстанції, яке оскаржується.
 
8. Описова частина судового рішення повинна містити короткий зміст позовних вимог і позиції відповідача; пояснення осіб, які брали участь у справі, а також інші докази, що були досліджені судом.
Короткий зміст позовних вимог повинен містити відомості як щодо основного позову, так і щодо збільшення або зменшення його розміру, суті зміненого предмета або підстав позову, позову третьої особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а також чітке викладення вимог адміністративного позову відповідно до частин четвертої та п’ятої статті 105 КАС України. 
У разі об’єднання в одне провадження кількох адміністративних позовів відповідно до статті 116 КАС України вказані умови викладення короткого змісту позовних вимог повинні міститися щодо кожної вимоги об’єднаного провадження.
У цій частині судового рішення також може міститися виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та позиція позивача щодо позовних вимог інших позивачів у справі або третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
Позиція відповідача повинна відображати його ставлення до позовних вимог, визнання позову або заперечення проти адміністративного позову.
Пояснення осіб, які брали участь у справі, про відомі їм обставини справи повинні бути викладені коротко, з відображенням позиції цих осіб до позову.
Позиція позивача та відповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, показання свідків, пояснення експерта, спеціаліста повинні бути викладені в судовому рішенні стисло, від третьої особи.
 
Факти необхідно викладати в хронологічному порядку, відображаючи обставини справи.
 
9. За змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.
Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.
Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
Суди повинні враховувати, що згідно з частиною першою статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
У разі якщо суд не взяв до уваги визнання позову, обставин, які визнаються сторонами, або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов’язаний це обґрунтовувати в мотивувальній частині рішення.
Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках – на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов’язки сторін.
У мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини згідно із Законом України від 23 лютого 2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Суди повинні мати на увазі, що саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.
У разі необхідності в мотивувальній частині судового рішення може міститися тлумачення правової норми, на підставі якої суд ухвалює рішення або якою керується, а також повинно зазначатися, чому суд не враховує (не застосовує) положення законодавства у разі посилання осіб на такі норми для підтвердження своїх доводів чи заперечень.
У мотивувальній частині рішення суд також повинен викласти висновки щодо розподілу судових витрат та підстави звернення рішення до негайного виконання у випадках, передбачених законодавством.
 
10. Резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги.
Резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову
в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб’єктом владних повноважень – відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
 
10.1. У рішеннях про часткове задоволення позовних вимог суд повинен зазначити про залишення без задоволення решти вимог.
 
10.2. Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права – визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта – є помилковим.
Скасування акта суб’єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб’єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб’єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов’язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
За правилами пункту 1 частини п’ятої статті 171-1 КАС України Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконними повністю або в окремій його частині. Отже, визнати неконституційними такі акти суд не може. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Визнаючи протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними.
Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов’язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
 
10.3. У разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов’язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов’язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
 
10.4. У рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суд першої інстанції повинен зазначити дані, визначені пунктом 3 частини першої статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», необхідні для подальшого оформлення виконавчого документа: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серію паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від присвоєння
 
ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема дату народження боржника та місце його роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.
Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
У разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга  статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України).
Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
 
10.5. Задовольняючи позов про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України, суди повинні враховувати, що законодавство України не відносить до повноважень суду ухвалення рішення про заборону в’їзду іноземцям та особам без громадянства на територію України.
 
         10.6. У спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, у резолютивній частині рішення суду необхідно зазначати про визнання наявності чи відсутності компетенції суб’єкта владних повноважень.
 
10.7. У справах про обмеження реалізації права на мирні зібрання суд повинен зазначити спосіб такого обмеження (заборона проводити збори, мітинги, походи, демонстрації, заборона проводити їх у певному місці чи у певний час, за визначеним маршрутом тощо).
 
10.8. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 161 КАС України під час прийняття постанови суд за наявності підстав вирішує питання про допуск її до негайного виконання.
Суди повинні звернути увагу на те, що припис про негайне виконання постанови з підстав, визначених частиною першою статті 256 КАС України, є обов’язковим,а тому в разі задоволення всіх чи окремих позовних вимог суд у резолютивній частині постанови повинен зазначити, до якої вимоги (вимог) допускається негайне виконання.
 
Із підстав, передбачених частиною другою зазначеної статті, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою суду допускається негайне виконання постанови шляхом зазначення про це у її резолютивній частині або постановлення відповідної ухвали.
У разі задоволення всіх чи окремих позовних вимог суд у резолютивній частині рішення повинен зазначити, до якої вимоги (вимог) допускається негайне виконання.
У разі відмови в задоволенні клопотання про допуск судового рішення до негайного виконання суд у мотивувальній частині повинен викласти свої доводи про відсутність таких підстав.
 
10.9. У резолютивній частині судового рішення суд, відповідно до вимог статті 163 КАС України, обов’язково зазначає про розподіл судових витрат між сторонами у порядку та розмірі, передбаченими статтею 94 КАС України.
 
10.10. Резолютивна частина судового рішення повинна містити строк і порядок набрання цим рішенням законної сили та його оскарження залежно від виду провадження, в якому розглядалася справа.
Зокрема, зазначається, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (частина друга статті 186 КАС України).
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
У разі якщо в судовому засіданні проголошується повний текст ухвали, а в засідання з'явились не всі особи, які беруть участь у справі, суду необхідно роз'яснити, що для осіб, які з'явилися в судове засідання, апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали, а для осіб, які відсутні в судовому засіданні, – протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
З метою належного забезпечення реалізації конституційного права осіб, визначених у статті 13 КАС України, на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій у судовому рішенні необхідно обов’язково зазначати дату його складення в повному обсязі.
У разі якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Про це також повинно бути зазначено в резолютивній частині рішення.
Постанова (ухвала) суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо її прийнято (постановлено) за наслідками розгляду в письмовому провадженні, – через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі (частина п’ята статті 254 КАС України).
Касаційна скарга на судові рішення суду подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – із дня складення постанови. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції (стаття 212 КАС України).
Постанова (ухвала) суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято (постановлено) за наслідками розгляду в попередньому судовому засіданні, письмовому провадженні, – через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
 
10.11. У разі залишення позову без задоволення суд у постанові одночасно не може зазначити про скасування забезпечення позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим. Суд повинен із цього питання постановити ухвалу (частина четверта статті 118 КАС України).
 
10.12. З метою забезпечення судового контролю за своєчасним і належним виконанням судового рішення суд у резолютивній частині рішення повинен повніше використовувати право покладати обов’язок на суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у визначений строк звіт про виконання судового рішення (частина перша статті 267 КАС України).
 
11. У виняткових випадках складення постанови в повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови (частина третя статті 160 КАС України).
Такі правила поширюються на постанови, прийняті адміністративними судами всіх інстанцій лише залежно від складності справи, яка визначається судом під час її розгляду (великий обсяг справи і позовних вимог, значна кількість сторін і досліджуваних доказів тощо), а п’ятиденний строк обчислюється в порядку, визначеному статтею 103 КАС України.
Указані вимоги також застосовуються до ухвал, постановлених у судовому засіданні, які проголошуються негайно після їх постановлення (частина сьома статті 160 КАС України).
 
 
Суди повинні враховувати, що застосування цих правил не передбачено законодавством у разі ухвалення судами судових рішень, у тому числі й постанов, за результатами розгляду адміністративних справ у скороченому, письмовому провадженні, а також у попередньому розгляді справи касаційним судом, оскільки в цих випадках судові рішення не проголошуються.
Крім того, правила щодо проголошення вступної та резолютивної частин не поширюються на випадки (частина друга статті 177, частина сьома статті 182, частина п’ята статті 183 КАС України), за якими копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, оскільки для проголошення вступної та резолютивної частин рішення необхідно відкладати складення постанови у повному обсязі.
 
12. Рішення суду апеляційної інстанції повинні відповідати приписам статей 205, 206, 207 КАС України і викладаються у формі постанови або ухвали.
Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:
1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін;
2) зміни ухвали суду першої інстанції;
3) скасування судового рішення суду першої інстанції і постановлення нової ухвали;
4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі;
5) скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (частина перша статті 205 КАС України).
Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (частина друга статті 205 КАС України). Тобто в цьому разі та за таких обставин суд приймає постанову.
З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.
 
13. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, які містяться у скарзі. У разі скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначає, у чому полягає його незаконність чи необґрунтованість (частина третя статті 206 КАС України).
 
13.1. У разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
 
13.2. З огляду на принцип офіційного з’ясування всіх обставин суд зобов’язаний вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо виявив порушення, які стали причиною неправильного вирішення справи.
Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює його, оскільки в цьому разі суд діє в межах наданих йому законом повноважень.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
 
13.3. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення тільки у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 202 КАС України, а саме в разі, коли ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, коли розгляд і вирішення справи було здійснено неповноважним судом або в ухваленні постанови брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою, коли постанова ухвалена чи підписана не тим суддею, який розглянув справу.
Указані порушення норм процесуального права варто вважати істотними і такими, що тягнуть скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Виявивши при перегляді судового рішення інші процесуальні порушення, які не вплинули на правильність ухвалення судом першої інстанції рішення, суд апеляційної інстанції повинен зазначити про це у мотивувальній частині свого рішення та обґрунтувати свій висновок про неістотність допущених порушень.
 
13.4. Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині повинен послатися на норми матеріального і процесуального права, які визначають розміри судових витрат, обґрунтувати ці розміри та їх розподіл, а в резолютивній частині відповідно до статті 163 КАС України зазначити розподіл цих витрат.
 
13.5. Розглядаючи заперечення на інші ухвали, викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити про це в описовій та мотивувальній частинах судового рішення, а результат перевірки – у резолютивній.
 
14. Рішення касаційного суду за формою та змістом повинні відповідати приписам статей 230, 231, 232 КАС України.
Розглянувши вимоги касаційної скарги, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі:
1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень – без змін;
2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд;
3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції;
4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження;
5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження;
6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали (частина перша статті 230 КАС України).
Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (частина друга статті 230 КАС України).
З процесуальних питань суд касаційної інстанції постановляє ухвали.
 
15. Згідно з положеннями статті 154 КАС України суди повинні суворо дотримуватися таємниці нарадчої кімнати. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. При цьому обмін суддею думками з ким-небудь (крім складу суду) із приводу судового рішення, яке ухвалюється, у тому числі каналами зв’язку, не допускається. Вихід суддів з нарадчої кімнати до проголошення судового рішення може мати місце під час перерви для відпочинку (протягом робочого часу та після його закінчення).
Порушення таємниці нарадчої кімнати є грубим порушенням норм процесуального права і з урахуванням інших обставин справи може бути підставою для скасування ухвалених рішень суду.
 
16. З огляду на положення частини першої статті 265 КАС України питання про поворот виконання судового рішення може вирішити суд апеляційної чи касаційної інстанції в разі, якщо він, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє в задоволенні позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.
У разі використання судами апеляційної чи касаційної інстанції такого права вони про це повинні зазначити у мотивувальній частині судового рішення та обґрунтовувати можливість такого повороту. Крім того, про поворот виконання рішення (яким способом, у якому розмірі) повинно відповідно бути зазначено в резолютивній частині судового рішення.
 
17. За правилами статті 168 КАС України суд будь-якої інстанції може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти
 
додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу лише у випадках, передбачених частиною першою статті 168 КАС України.
Таке судове рішення він ухвалює в тому провадженні (письмовому, скороченому, розгляді справи в судовому засіданні тощо), в якому й ухвалювалось основне судове рішення. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.
Додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов’язки осіб, які не брали участі у справі.
Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися), якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід’ємною складовою основного судового рішення.
Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені в загальному порядку.
 
18. Частина друга статті 169 КАС України встановлює що питання про внесення виправлень у судове рішення вирішується судом у порядку письмового провадження. Лише в разі необхідності присутності осіб, які беруть участь у справі, справа за ініціативою судді може розглядатися у судовому засіданні. При цьому питання про внесення виправлень в ухвалу суду з процесуальних питань вирішується в тому провадженні, в якому ухвалювалося це рішення.
У разі якщо питання про внесення виправлень вирішено позитивно, суд у резолютивній частині вiдповiдної ухвали викладає: нову редакцію тієї частини ухвали, яка була викладена з помилкою; доповнення, у разі пропуску певного слова чи цифри.
Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено на загальних підставах.
 
19. За правилами статті 170 КАС України роз’яснення судового рішення можливе тоді, коли воно є незрозумілим. 
Це питання розглядається тільки судом, який ухвалив судове рішення. Під судом, який ухвалив судове рішення, необхідно розуміти суддю, який ухвалив таке рішення одноособово, або колегію суддів, якщо судове рішення ухвалювалося таким складом суду. Тому суди повинні враховувати, що є неприпустимим роз’яснення судового рішення, ухваленого суддею одноособово, судом у колегіальному складі. Так само є неприпустимим роз’яснення судового рішення, ухваленого судом у колегіальному складі, суддею одноособово.
 
Водночас суди повинні враховувати, що у разі неможливості розгляду заяви про роз’яснення судового рішення суддею або одним із суддів (закінчення терміну повноважень тощо) колегії суддів суду, яка ухвалила судове рішення, до розгляду заяви залучається інший суддя цього суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 КАС України.
За правовою природою роз’яснення судового рішення є продовженням його ухвалення, а ухвала про роз’яснення є його складовою, тому заява про роз’яснення судового рішення розглядається у тому ж провадженні, в якому було ухвалене судове рішення, про роз’яснення якого ставиться питання.
Результатом розгляду заяви про роз’яснення судового рішення є постановлення судом ухвали про задоволення заяви або відмову в задоволенні заяви.
В ухвалі про роз’яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Водночас судам необхідно враховувати, що не допускається подання заяви про роз’яснення судового рішення, яке вже виконано або закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина друга статті 170 КАС України). У такому разі суддя одноособово ухвалою заяву про роз’яснення судового рішення залишає без розгляду.
Роз’яснення судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, певним строком не обмежене.
 
20. Судові рішення є офіційними документами, при виготовленні яких необхідно дотримуватись вимог, які містяться в таких нормативно-правових актах:
ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів», затвердженому наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55; Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 року № 155, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України
22 грудня 2006 року за № 1345/13219,
із змінами, внесеними наказами Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2008 року № 134, від 30 червня 2010 року № 87, від 15 грудня 2011 року № 168;
Інструкції з діловодства у ВАСУ, затвердженій наказом Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2008 року № 3;
Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30.
Судове рішення як документ офіційно-ділового стилю повинно викладатися з дотриманням норм літературної мови та використанням уніфікованих зворотів ділової та юридичної мови, мати логічну послідовність та нейтральний тон викладення матеріалу, характеризуватися точністю, стислістю і зрозумілістю викладення.
У разі необхідності використання у змісті судового рішення скорочених назв і загальноприйнятих абревіатур при першому вживанні відповідне словосполучення наводиться повністю з одночасним зазначенням у дужках його скороченої назви або абревіатури, які будуть далі використовуватися у тексті.
У тексті судового рішення посилання на книгу, розділ, главу, статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац складається з назви відповідної складової частини (книга, розділ, глава, стаття, частина, пункт, підпункт, абзац), її порядкового номера і зазначення форми нормативно-правового акта, його назви.
Для письмового посилання на назви складових частин нормативно-правового акта можуть застосовуватися такі скорочення: книга – кн., розділ – розд., глава – гл., стаття – ст., частина – ч., пункт – п., підпункт – пп., абзац – абз.
 
 
Головуючий                                                                             І.Х.Темкіжев
 
Секретар Пленуму                                                                  М.І.Смокович

 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Надіслати повідомлення ВАСУ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру