Вищий адміністративний суд України
Про ВАСУ
Пленум ВАСУ
Cудова практика
НКР при ВАСУ
Система адміністративних судів
Суддівське самоврядування
Законодавство
Міжнародно-правове співробітництво
Відомості з декларацій
ІНФОРМАЦІЯ щодо реалізації Закону України "Про очищення влади"
Видавнича діяльність
Вакансії
Інформація про державний бюджет
Запобігання і протидія корупції
База правових позицій

До уваги громадян!

У зв’язку з численними зверненнями громадян щодо порядку роботи Вищого адміністративного суду України з урахуванням призначення суддів нового Верховного Суду, повідомляємо

Про затвердження висновків щодо неналежності окремих категорій спорів до юрисдикції адміністративних судів

Додаток до рішення

Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України

№5 від 10квітня 2014 року

 

НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНА РАДА ПРИ ВИЩОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ УКРАЇНИ

 

НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

ЩОДО НЕНАЛЕЖНОСТІ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СПОРІВ ДО ЮРИСДИКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ

 

1.1Чи належать до юрисдикції адміністративних судів спори щодо зняття арешту на майно, який накладено в порядку кримінально-процесуального судочинства і обтяження на який не знято, хоча провадження у кримінальній справі закінчено з виправданням власника майна або закрито?

 

1.2 Обґрунтування:

Відповідно частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У пункті 2 частини 3 статті 17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

В статті 131 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Серед таких заходів є арешт майна (пункт 7 частини 2 КПК України).

Таким чином, арешт майна є інститутом кримінального процесуального права та має спеціальну мету - забезпечення кримінального провадження.

Правовідносини щодо арешту майна в межах кримінального провадження  регулюються главою 17 КПК України.

Відповідно до пункту 9 розділу XІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» КПКУкраїни запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 173 КПК Українипитання про арешт майна вирішують слідчий суддя, суд. Стаття 174КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Окрім того, відповідно до частини 4 статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ця норма кореспондується з пунктом 12 частини 1 статті 368 КПК України за якою ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Враховуючи наведене, усі питання, що стосуються арешту майна, накладеного як засіб забезпечення кримінального провадження (накладення, зміна, скасування) є кримінально-процесуальними правовідносинами і повинні вирішуватися судом, що розглядає кримінальну справу.

В КПК України не передбачено процесуального механізму усунення такого недоліку судового рішення як неповнота, на зразок додаткового рішення в адміністративному і цивільному судочинстві. Однак, немає перешкоди для вирішення питання про скасування арешту майна шляхом постановлення ухвали. При цьому та обставина, що розгляд кримінальної справи завершено, не є перешкодою для вирішення цього питання на вимогу зацікавленої особи. Неприпустимо було б перекладати негативні наслідки судової помилки на людей. Помилку повинен усувати той суд, який її припустився.

 

1.3Висновок:

Спори щодо зняття арешту на майно, який накладено в порядку кримінально-процесуального судочинства і обтяження на який не знято, хоча провадження у кримінальній справі закінчено з виправданням власника майна або закрито не належать до юрисдикції адміністративний судів. Такі спори повинні розглядатися в межах кримінального судочинства та вирішуватися ухвалою суду, який вирішував кримінальну справу.

 

2.1Чи може адміністративний суд в порядку адміністративного судочинства визнати протиправною відмову органів державної реєстрації прав у реєстрації майна, якщо обтяження було накладено в порядку кримінального-процесуального законодавства та провадження у справі закінчено або закрито, а це обтяження не знято відповідно органами досудового слідства або судом в порядку кримінального судочинства.

 

2.2Обґрунтування:

Обсяг перевірки рішень, дій та бездіяльності визначено у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Не встановивши порушень зазначених критеріїв, суд не має підстав для визнання актів протиправними.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

Підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень передбачені у частині 2 статті 19 Закону. Серед них, зокрема, ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно (пункт 3).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщозаяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Таким чином, алгоритм дій і загальна логіка реєстрації передбачає неможливість реєстрації речових прав на майно, щодо якого є обтяження, зумовлене накладенням арешту на майно постановою слідчого.

За таких обставин, державний реєстратор не має правових підстав для реєстрації, а тому єдине законне рішення, яке він може прийняти – відмовити у реєстрації.

 

2.3Висновок:

Адміністративний суд в порядку адміністративного судочинства не має правових підстав для визнання протиправною відмови органів державної реєстрації прав у реєстрації майна, якщо обтяження було накладено в порядку кримінального-процесуального законодавства та провадження у справі закінчено або закрито, а це обтяження не знято відповідно органами досудового слідства або судом в порядку кримінального судочинства.

 


 
 
Список справ, призначених до розгляду
Список автоматичного розподілу справ
Судовий збір
Інформація щодо стадій рощгляду судових справ
Надіслати повідомлення ВАСУ
Контакти
Довідкова інформація для громадян

Судова влада України
Електроний суд
Реєстр судових рішень
ВАСУ в мережі Facebook


©2015 Вищий адміністративний суд України
лист вебмайстру